Художник з Павлограда на Дніпропетровщині, Андрій Гвоздецький подарував місцевому музею власну колекцію цеглин ХІХ–ХХ століть. Збирав її 10 років по всій Україні. Розповідає, що не кожна цеглина варта опинитися в колекції.
Про художника розповідає Суспільне.
Найціннішою у своєї колекції Гвоздецький вважає цеглину із маєтку поміщика Олександра Ліхачова, або як називають його місцеві – “пана Ліхачова”. Маєтку уже немає давно, а цеглину художник знайшов випадоково – на подвір’ї чоловіка, з яким товаришує його батько.
У пошуку цеглин нема нічого романтичного, розповідає художник. Зазвичай знаходив їх у закинутих будівлях чи подвір`ях.
Найголовніша ознака, яку Гвоздецький обрав для своїх експонатів, – цеглина повинна мати спеціальне тавро.
“Тавро ставили не кожній цеглині. Саме тому цеглинка з тавром вже унікальна. Тим паче, що тавра навіть одного виробника відрізнялися”, — розповів художник.
Нещодавно зрозумів, що не може тримати більше колекцію у себе та передав до музею.
Наукова співробітниця музею Карина Калюжна розповіла, що із середини ХІХ ст. в Україні почався будівельний бум. Але не вся цегла була однаково якісна. Запорукою якості було клеймо – у кожного виробника своє.
Зараз працівники музею ідентифікували 70% зразків, переданих Гвоздецьким.
Як повідомляло BitukMedia, Університет штату Мічиган став світовим рекодсменом за кількістю експонатів заспиртованих змій у своєму музеї – близько 70 тис. Однак, колекція не доступна для загального огляду.