Команда вчених з Нью-Йоркського університету (США) підтвердила припущення про те, що єгипетські скульптори лише доробили Великого Сфінкса. Вони надали кінцевої форми лева з головою фараона Хефрена, що лежить на піску, гігантському ярдангу. Йдеться про скельне утворення незвичайної форми, що зустрічається в пустелях з сухим і жарким кліматом.
Про це розповідає Аrkeonews.
Ще раніше була висунута гіпотеза про те, що Великий Сфінкс у Гізі міг бути просто природною скелею у формі лева, яку стародавні єгиптяни дещо змінили, перетворивши на кішку з людським обличчям з кам’яним обличчям.
Геолог Фарук Ель-Баз у статті Smithsonian Magazine ще 1981 року стверджував, що, на відміну від пірамід, Сфінкс не зовсім рукотворний: стародавні єгипетські каменярі застосували “підтяжку обличчя” скелі вже після того, як вітри пустелі “виліпили” загальну форму споруди.
Команда вчених Нью-Йоркського університету взялась перевірити цю теорію. Вони відтворили умови, які існували 4500 років тому, коли був побудований Сфінкс, аби показати, як вітер рухався проти скельних утворень, і, можливо, вперше сформував одну з найбільш впізнаваних статуй у світі.
Вчені зосередилися на відтворенні ярдангів – незвичайних скельних утворень, знайдених у пустелях, що з’явилися через принесений вітром пил і пісок. Ярданги, часто схожі на тварин, що сидять або лежать, утворюються в результаті вивітрювання пісковика, глини та інших порід.
Американські дослідники створили насипи з м’якої глини, всередині яких помістили твердіший і менш схильний до ерозії матеріал. Так вони зімітували місцевість північно-східного Єгипту. Потім помістили ці формації в тунель, яким стрімко плив потік води, імітуючи постійні сильні вітри, що дмуть в цій частині Сахари. В результаті з безформних насипів справді вийшли формації, дуже схожі на сфінкса — з більш стійкого до вивітрювання матеріалу утворилися “голова”, “шия”, “лапи” та “спина”.
“Наші висновки пропонують можливу “історію походження” того, як утворення, схожі на Сфінкса, можуть виникнути внаслідок ерозії. Лабораторні експерименти показали, що напрочуд схожі на Сфінкса форми насправді можуть виникати з матеріалів, які руйнуються швидкими потоками”, – пояснює Лейф Рістроф, доцент Курантівського інституту математичних наук Нью-Йоркського університету та старший автор дослідження, яке опублікували в журналі Physical Review Fluids.
Як розповідало раніше BitukMedia, таємниця навколо того, як єгиптяни пересували камені пірамід, “розгадана”.