Усі домашні кішки в усьому світі мають спільне походження з Родючого Півмісяця. Так називають регіон, що складався з долини річок Тигр та Євфрат у Месопотамії, Леванту та єгипетської долини Нілу. Нове дослідження провели в Університеті Міссурі (США).
Про це розповідає “Фокус” з посиланням на DownToEarth.
Відколи в людей почали збільшуватись запаси зерна, зростала й кількість гризунів. А вони, своєю чергою, цікавили диких котів. Зрештою утворилась “синантропна трійця між людьми, гризунами та котячими”, йдеться в дослідженні “Генетика випадково виведених котів підтверджує, що колиска одомашнення котів знаходиться на Близькому Сході”.
От тільки коти не схожі на інших домашніх тварин. Це пов’язано з їхньою можливістю вижити на волі самостійно, якщо їх випустити.
Команда дослідників з Університету Міссурі (США) зібрала та проаналізувала ДНК котів у районі Родючого Півмісяця та навколо нього. А також по всій Європі, Азії та Африці, порівнюючи майже 200 різних генетичних маркерів.
За їхніми словами популяції поблизу Середземноморського басейну Родючого Півмісяця мають меншу генетичну відстань до прабатьківського виду F.s. lybica (кіт степовий), а прибережні райони Середземноморського басейну стали джерелом одомашнення.
Дослідники використовували два типи генетичних маркерів для картографування поширення домашніх котів із Родючого Півмісяця в решту світу. Це “мікросателіти” і “однонуклеотидні поліморфізми”. Як розповіли вчені, мікросупутники мутують дуже швидко і дають підказки про недавні популяції котів і розвиток породи за останні кілька сотень років. Водночас однонуклеотидні поліморфізми — це поодинокі зміни в геномі, які дають уявлення про давню історію виду кілька тисяч років тому.
Домашня кішка поширилася від Левантійського узбережжя до долини Нілу в Єгипті. За словами вчених, тут культурна інтеграція котячих в суспільство дещо зменшила гетерозиготність і збільшила генетичну дистанцію від своїх предків.
Окрім цього, з І тисячоліття до н. е. кішки також поширилися вздовж узбережжя Середземного моря. Цьому сприяли фінікійські, карфагенські, грецькі, етруські торговці, а пізніше римляни. Із Західної Азії кішки також поширилися на схід з розвитком сільського господарства і торгівлі, зокрема вздовж Великого шовкового шляху.
Однак ймовірніше, що найбільше розселення котів розпочалося з Доби великих географічних відкриттів. Європейці колонізували та заселяли нові території і землі, а також брали з собою європейських котів до Америки та Австралії.
Що цікаво, коти на кенійських островах Ламу і Пате, а також на Мадагаскарі, в Омані, Кувейті та Ірані можуть бути нащадками тварин, яких торговці привезли, подорожуючи через Аравійське море і західну частину Індійського океану.
Кішки в Пакистані мають більше рис європейського походження, ніж в інших країнах Близького Сходу, можливо, через вплив і контроль Британської Ост-Індської компанії в Південній Азії.
Коти з Індії і Шрі-Ланки мають домішки предків з багатьох популяцій і вищу гетерозиготність. Це свідчить про чималу активність торговців, які використовували сухопутні і морські маршрути Великого шовкового шляху.
Як повідомляло раніше BitukMedia, Флоссі — найстаріша у світі кішка. За людськими мірками їй 120 років. За котячими – майже 27. Різнобарвне створіння з Британії днями потрапило до Книги рекордів Гіннеса.