Мовних ср*чів поменшає, російський контент отримає політичне забарвлення – письменник Остап Українець

Від 16 липня запрацював мовний закон, який зобов’язує усі сайти мати стартовою україномовну версію, а виробників побутової техніки – робити написи та інструкції українською.

Законодавство наразі співпадає із настроями українців, які стали менше говорити «какая разница». Але ні суспільні настрої, ані нові вимоги закону не означають «мовні патрулі» і покарання за російську у приватному спілкуванні. Про це у інтерв’ю BitukMedia розповів письменник і перекладач Остап Українець.

– Як Ви оцінюєте мовний закон і те, що з 16 липня всі написи мають бути українською, сайти мають бути українською, техніка має «спілкуватися» українською?

– Це абсолютно логічно, цілком правильно. Ідеться ж не про те, що воно має бути все українською мовою – і лише нею, особливо коли йдеться про техніку. Мова про те, що українська має бути першим варіантом за промовчанням. Тобто, якщо я хочу надавати якусь послугу неукраїнською, я можу це зробити за рахунок свого додаткового часу і свого ресурсу. Але українська версія інтерфейсу чи вивіски в ресторані – це просто приведення побуту у відповідність до законодавства України. Зокрема, з Конституцією, бо державною мовою є українська і просто немислимо, щоб десь не було української як першої мови інформування. Ось про це Закон про забезпечення функціонування української мови.

ЗАРАЗ ВІДБУВАЄТЬСЯ НОРМАЛІЗАЦІЯ ТОГО, ЩО МАЛО БУТИ нормалізоване У 1991-му

Від цього закону нічого важливого ми не втратимо. Хіба що велику частину непотрібних «ср*чів» про становище української мови в Україні. На моє переконання, зараз відбувається нормалізація того, що мало бути нормалізованим ще у 1991-му. Ідеться про те, що українська займе передбачене Конституцією місце, яке вона мала посісти від початку нашої Незалежності.

– Ну, якщо у когось кавоварка в офісі була з російською, англійською чи німецькою мовою інтерфейсу – тепер її доведеться викинути?

– Люди, які задаються подібними запитаннями, вірять у те, що будуть десь ходити «мовні патрулі» і відстрілювати російськомовних українців, які неправильно скажуть слово «паляниця». Це абсурд, який просто дивно коментувати. Це просто небажання розуміти, як працює законодавство.

Перше, чому вчать у школі на правознавстві, що закон не має зворотної дії. Тобто, якщо ви купили техніку до того, як закон набув чинності, ніхто не прийде до вас цю техніку вилучати і ламати. Ідеться про виробників і про надавачів послуг. Якщо у вас на сайті не було українського інтерфейсу, у вас було до біса часу для того, щоб прописати україномовну версію. Якщо ви виробляєте техніку, і там не було інструкції українською, у вас був час подбати про те, щоб вона з’явилася.

– Тобто, якщо хтось зараз купить для своєї кав’ярні техніку із Китаю чи з Європи – і там, скоріш за все, немає українського інтерфейсу, то нею можна буде користуватися?

– Ну, ця техніка була придбана закордоном, де діє інше законодавство. Якщо вона була перевезена у визначеному законом порядку, який не передбачає перевірку мови інтерфейсу, то я взагалі не розумію, у чому тут проблема. Якщо техніка куплена за кордоном, то вона не обов’язково буде узгоджуватися із тим, які закони функціонують в Україні.

Проблема в тому, що коли я йду в магазин побутової техніки в Україні, то там все виключно із інструкціями і включно з мовою інтерфейсу має бути українською. Якщо я йду в автосалон в Україні, я резонно очікую, що бортовий комп’ютер моєї машини буде українською. А якщо я вирішив пригнати машину з Чехії, то я не в праві нарікати, що там інтерфейс чеською. Просто із російською ситуація більш специфічна. Бо я дуже хотів би подивитися на людину, котра зараз буде привозити побутову техніку із росії.

– Як думаєте, багато зараз буде намагань оскаржити закон?

– Я так не думаю. Бо часу для того, щоб позиватися і оскаржувати закон було до біса, це по-перше. По-друге, це репутаційне самогубство, якщо хтось вирішить його оскаржувати. Це поставить цю людину  в один ряд із Тетяною Монтян (скандальна юристка, яка підтримує війну росії проти України і розхвалює спосіб життя в ОРДЛО, – ред.). Хто зараз захоче бути з нею в одному ряду?

Це дивна точка для того, щоб щось відстоювати. Цей закон нічого не забороняє, він гарантує, захищає права конкретної групи людей. Він не забороняє мати російську мову інтерфейсу чи версію сайту. Подавати в суд на цей закон, наче він когось у чомусь «ущемляє», – розписуватися у нерозумінні того, як працює законодавство.

– При тому закон залишає право висловлюватися російською у соцмережах.

– Приватний простір – це приватний простір. Якщо йдеться про офіційний обліковий запис офіційного діяча, то це трішки інше питання. Якщо це верифікована сторінка і написано, що ця людина – радник президента, уповноважений із певних питань, то ця людина публікує записи як офіційна особа. Якщо людина публікує як приватна особа, її ніхто ні в чому не може обмежити.

Але у нас є прекрасний приклад Дмитра Насирова, котрий працював чи й досі працює, поки не зрозуміло, у КПІ. Він нещодавно опублікував у себе в «інсті» запитання, чи хотіли б ви слухати лекції із такого-то курсу – цитата: «как живой расказ с англоязычными терминами или же сухо и убого, но соловьиною». І я підозрюю, що у підсумку йому напихали таких х*їв за комір, що тепер з’ясовується, що це викладач взагалі з першого липня уже в КПІ не працює і взагалі вони його наче й не знають.

У нас Змістився суспільний консенсус щодо межі прийнятного

Я не уявляю, щоб роки 3-4 тому така ситуація взагалі була можливою. Роки 3-4 тому ти кажеш, що у тебе на роботі працює «ватний у*бан», який займається дискримінацією за мовною ознакою, особливо якщо це у сфері освіти, а тобі говорять – «ну і шо! Зато спеціаліст хороший!». Ви подивіться, скільки не могли звільнити Євгенію Більченко із університету Драгоманова. І на скільки легко і ефективніше це вирішується зараз. Тому що у нас трохи змістився суспільний консенсус щодо того, де проходить межа прийнятного. І він буде рухатися далі, в чомусь швидше, у чомусь повільніше.

– Щодо української мови в інтернеті, то часто і ЗМІ, і сайти для садівників-городників просто заганяють російський текст у онлайн-перекладач і постять кривий переклад українською. Що з цим робити?

– Копати. Системно «тицяти паличкою». Якщо не доходить – давати віртуальні копняки і доносити, і доносити, і доносити, переконувати людей. Тому що це працює. Люди зрештою задумуються – хтось раніше, хтось пізніше, але люди зрештою замисляться, що для себе ж вигідніше відразу зробити нормально.

Пригадайте, які величезні проблеми у нас були із тим, щоб вибити україномовну версію сайту інтернет-магазину Rozetka у 2014 році. І порівняйте це із тим, що зараз Rozetka закриває свій величезний розкручений YouTube-канал для того, щоб створити новий, україномовний. Це результат стратегічної роботи, довгого процесу українізації. Просто закони дозволяють корегувати цей процес у правильному напрямку, давати йому «бусти» (буст – посилення здібностей персонажа у комп’ютерній грі, – ред.).

– На скільки закон вплине на культурні заходи, концерти і виступи?

– Є колізія щодо українських виконавців, у яких репертуар російською мовою. І тут питання, чи є бажання співати українською. Питання до продюсерів і менеджерів – чи є у них бажання організовувати події, де буде представлена російськомовна культура. Я впевнений, що будуть люди, у яких таке бажання залишиться.

стане менше “какой разніци”, її публіка значно скоротилася

Тож дискусія триватиме, але не на таких обертах, як раніше. Там, де для доволі широкої публіки раніше працювали аргументи «яка різниця» і «мистецтво поза політикою», ця публіка значно скоротилася. Але принципова аргументація, що якийсь захід може бути виключно російськомовним і складатися виключно із російськомовного контенту, сьогодні однозначно сприйматиметься як політична позиція. І у більшості своїй цю принциповість не прийматимуть.

– Є українські поети і прозаїки, які писали російською. Чи вони тепер зіткнуться з тим, що їм буде важче видати свою книжку чи виступити на літературному вечорі?

– Це, напевно, залежить знову ж від людей, котрі будуть пов’язані із організацією. Але російськомовна українська література ніколи не була частину загального мейнстриму. Вона завжди існувала у багатьох сенсах окремо від україномовної. Що її зараз поменшає? Безперечно. Побільшає людей, котрі зараз просто не хочуть працювати з російською? Так!

Але ми маємо зараз другу важливу складову проблеми. Великі книжкові мережі, як «Буква», які наприкінці лютого поклали руку на серденько і урочисто пообіцяли, що вони порвали усі контакти з руснею і більше з нею не працюють, зараз повертають русню назад. Вони повертають російськомовні книжки, російські книжки на полиці. Це нікуди не ділося.

Умовно кажучи, те, що сьогодні набув чинності закон, не означає, що завтра ми прокинемося у світі із нормальною мовною політикою в Україні. Але це означає, що ми наблизилися до неї на величезний крок і продовжувати роботу нам буде легше.

– Ті процеси, про які ми говорили, відбуваються на фоні патріотичного піднесення і війни. На довго це триватиме?

Стільки, скільки ми зможемо протримати цей патріотичний запал. У 2014 році його не було так багато. Все ще була критична маса «какой разніци». Зараз її значно менше. Те, що інтенсивність національного піднесення іде на спад – безперечно, воно так працює. Але те, що повернути назад сам процес не вийде, я переконаний. Сьогодні це можна зробити лише насильницьким методом.