Стратегічна поразка росії чи фактична перемога України?

Останніми значимими перемогами росіян на фронті стало взяття Лисичанська і Северодонецька. Але за бажання відзвітуватися про те, що вони вийшли на адміністративні кордони Донецької і Луганської областей, ми залупили з них доволі високу ціну. За останні півтора місяці росія зазнала найбільших втрат у живій силі і бронетехніці від початку повномасштабної війни. І відбулося це саме під Лисичанськом і Северодонецьком. Це стало причиною того, що росіяни взяли «оперативну паузу», хоч і вийшли із неї значно раніше, ніж мали б у ній бути – через два тижні.

Більш агресивно проводити військові дії росіяни не зможуть. Останні 2,5 -3 місяці війни цінні  саме тим, що ми побачили межі можливого у  російському способі ведення війни. Насправді, вони можуть лише витискати наші сили і це їм дуже дорого коштує. Вперед вони просуваються дуже повільно і лише після зрівнювання із землею наших населених пунктів і засипання сталлю наших позицій.

Консенсус-прогноз наших партнерів – найближчим часом росіяни зможуть поновити спроби вести наступальні дії з метою виходу на адмінмежу Донецької області. Але якщо це буде, то відбуватиметься дуже повільно і з великими втратами для них. Бо коли ти за 5 місяців втрачаєш більшу частину свого танкового парку, який ти накопичував 12 років, ти апріорі не можеш вести активні наступальні дії.

Тому вся ця бравада і путіна, і лаврова про те, що «ми нічого не починали» розбивається об характер бойових дій, які вони продемонстрували. У росіян не виходило оточувати і знищувати наші сили, виходило лише виштовхувати.

Путін може і не визнавати цього, але на сьогодні росія не володіє потенціалом, аби збройно знищити Україну і ліквідувати її спроможність до спротиву. А стрілочки вони можуть  малювати які-завгодно. Для окупації значних територій у них немає сил, а ракетні удари вони хоч і були постійними, не дали ефекту.

Однак і Україна поки до рішучих дій на фронті не готова – чисто з технічної точки зору. Гіпотетично можливо, що ми повернемо собі контроль за кордонами, які були до 2013 року. Але поки що Захід говорить про стратегічну поразку росії, а не фактичну перемогу України. І це значить, що нам будуть давати тільки зброю, якої буде вистачати на те, щоб  стабілізувати лінію фронту і провести локальні наступальні дії, але шляхом витіснення, а не оточення і знищення значних сил нашого супротивника.

Ключове питання навіть не у кількості поставлених нам HIMARS, M777 чи іншого важкого озброєння. Ключове питання, що під відповідні постачання нема політичної лінії у Вашингтоні. Бо вони говорять про те, що максимум для них – показати росії, що вона не здатна збройно перемогти Україну. Американцям це плюс-мінус вдається за рахунок того, що вони зараз постачають. Поки переломити позицію Заходу у нас не виходить. Ми бачимо різні думки у різних країнах НАТО і різні підходи у самій адміністрації Байдена.

Щодо терміни нашого контрнаступу, я б вжив термін радше «якщо», а не «коли». Наступати в рази складніше, ніж оборонятися – інша якість сил, інша якість командування. І так, як показують наші дії довкола Харкова і на Херсонщині, ми поки що можемо так же само, як росіяни, лише виштовхувати нашого супротивника.

Звісно, це теж – звільнення територій. Але гарантувати, що звільнені території не потраплять назад до ворога ми не можемо. Бо бачимо, що зараз довкола Харкова ворог активно намагається переграти результати тієї битви у деяких населених пунктах.