Відкрив Непал, пектораль, підкорив всі вершини і Антарктиду: 4 історії українських мандрівників

86
Владислав Терзиул

Серед українців завжди були і є талановиті люди. А серед видатних для нашої країни імен, є й ті, кого знає цілий світ, є такі, які змінили історію, ті, хто винайшов ліки чи створив літак, художники і мандрівники.

Дивно, але навіть у нашій країні не всі ці імена знайомі. BitukMedia познайомить з цими надзвичайно цікавими українцями.

У перших історіях розкажемо про мандрівників і підкорювачів світу.

Владислав Терзиул, один із 20 альпіністів, які підкорили усі найвищі вершини світу 

За освітою Владислав інженер, працював диспетчером у портах СРСР, із 1980 року мешкав у Южному Одеської області. Вперше він зійшов на одну з вершин у 1979 році – на Тянь-Шані.

Владислав Терзиул

Відтоді здійснив понад 50 сходжень найвищої категорії складності (5-ї та 6-ї). Сходження на вершини Аннапурна I (1996, північно-західний гребінь, у складі польської експедиції) та Манаслу (2001, південно-східне ребро, українська національна експедиція) здійснено новими, прокладеними ним маршрутами.

Терзиул здолав усі «семитисячники» Радянського Союзу та першим серед альпіністів колишнього СРСР піднявся на всі чотирнадцять «восьмитисячників» планети. Всі сходження на восьмитисячники здійснював у спортивному стилі, без застосування кисню.

22 травня 2001 року Владислав Олександрович «узяв» свій десятий «восьмитисячник» — Манаслу (8163), він став подарунком національної збірної альпіністів 10-й річниці Незалежності України. При сходженні на Манаслу альпіністи підкорили безіменний пік Р-2 (6251 м) і назвали його «Україна». Саме за цей подвиг Терзиул був нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня, а місто Одеса присвоїла йому звання «Одесит року — 2001».

Владислав Терзиул на вершині Манаслу 2001 рік

Завдяки Терзиулу прапором України було прикрашено всі найвищі піки Корони Землі.

Гора Макалу (8485 м) – п’ята по висоті вершина світу – була 14-ю вершиною в списку «восьмитисячників» Владислава Терзиула й останньою в його житті. Він загинув під час спуску з гори Макалу 18 травня 2004 року. Цю вершину йому зарахували посмертно.

Владислав Олександрович – один з найдосвідченіших альпіністів-висотників у світі, заслужений майстер спорту міжнародного класу, член альпіністського клубу «Одеса», кавалер ордену «За мужність» ІІІ-х ступенів. За все своє життя Терзиул зробив 150 сходжень, здійснив численні сходження на гори Кавказу, Паміру, Тянь-Шаню, Гімалаїв, Каракоруму, був першим з пострадянських альпіністів за 11 років (1993–2004), який здійснив сходження на всі 14 восьмитисячників планети без кисневого апарату в дуже складних, суворих погодних умовах.

Борис Мозолевський, керівник експедиції, яка відкрила славнозвісну пектораль

21 червня 1971 року було знайдено Золоту пектораль. В Україні ця знахідка стала найбільшою у XX столітті.

Мозолевський та його колеги-археологи на кургані «Товста Могила»

У 1971 році Борис Мозолевський був позаштатним працівником Інституту археології. Уже три роки як брав участь в експедиціях, тож цілковитим новачком його назвати було складно. Курган «Товста Могила» (на околиці міста Орджонікідзе, тепер Покров Дніпропетровської області) в Інституті археології називали безперспективним, тож серйозних грошей на експедиції не виділяли. Однак Мозолевський продовжував роботу над ним.

Висота кургану 8 метрів, діаметр – 60. Але копати треба ще нижче – могили цариці і царя розташовувались на глибині понад 8 метрів від рівня степу. Археологи прокидалися о 5:30 ранку, робочий день тривав 16 годин, і так щодня, без вихідних.

Борис Мозолевський

Першими знахідками експедиторів були прикраси воза і похоронної кінської збруї. Згодом віднайшли камеру з царицею в сукні із золотими пластинками, руки та шия в прикрасах. Але до головного поховання царя мародери проклали хід. Погріб був розграбований.

Але Мозолевський  був наполегливим і відгортаючи шар мулу від ґрунтових вод, об щось подряпався. 21 червня 1971 року, о 14 годині 30 хвилин у руках Бориса Мозолевського заблищала пектораль. Чомусь коштовність поклали не на тіло царя, а біля входу до підземелля. Завдяки тому, що обвалилася частина склепіння камери, шедевр сховався від грабіжників.

Скіфська пектораль – це унікальна прикраса, яка датується 4 століттям до нашої ери. Золота пектораль важить більше кілограма, і є одним із найцінніших артефактів, які археологам вдалося знайти на території України.

Загалом Мозолевський  дослідив 150 курганів, сотня з яких — скіфські.

Борис Лисаневич, відкрив перший готель в Непалі під назвою Royal Hotel

Лисаневич народився в Одесі у родині військових. Його історія почалася тоді, коли 13-річним син генерала Борис Лисаневич ховався в Одесі вдома у своєї тітки. Тітка — хореограф оперного театру — знайшла хлопцеві фальшиве посвідчення артиста. Згодом Борис справді вступив до балетного училища, працював у театрі.

Борис Лисаневич з дружиною

У 19 років Борис втік до Франції. Гастролював світом в трупі Сергія Дягілєва. Згодом він вирішив залишитися у Індії. У столиці колоніальної країні, Калькутті, Лисаневич намагався отримати британське підданство.

Аби чимось займатися відкрив клуб з назвою «300», який став місцем зустрічей підприємців і дипломатів. Борис працював головним менеджером, запросив шеф-кухаря з Ніцци, піклувався про доставку кращих продуктів, гарної музики, приємну атмосферу.

Ще в 1944 році завсідник клубу генерал Махабір познайомив Бориса з непальським королем Трібхувану. Монарх був полоненим прем’єр-міністра Рана: той сам керував країною, а Трібхувану ізолював. Вбити короля не могли, адже непальці поклонялися йому, як богу. Трібхувану вдавалося обманювати своїх охоронців і виїжджати з палацу.

Борис подружився з монархом і незабаром цій дружбі належало здійснити черговий поворот у житті одесита.

Борис Лисаневич

23 вересня 1951 року, влаштувавшись в особистому літаку короля Непалу, Борис розглядає через ілюмінатор долину Катманду. Враження такі: «Азія Кіплінга, суміш Китаю і Індії, обрамлена пейзажем, перед яким тьмяніє Швейцарія».

Бориса цікавив туристичний потенціал Непалу. Але місцеві не вірили, що їхня країна може зацікавити іноземців, та Лисаневичу вдалося переконати одного аристократа. Той віддав частину свого палацу під облаштування готелю.

У Непалі майже все, аж до гарячої води для ванн, потрібно було організовувати з нуля. Ліжка, постіль, кухонне приладдя, посуд Лисаневич закупив в Індії. Вантажі доставляли авіацією і на спинах носіїв — через гори. Борис вчив персонал мити руки і ходити у взутті.

У 1954 році відкрився готель Royal. Потрапити в Непал складно: доріг немає, авіарейси нерегулярні, замість віз іноземці повинні надати рекомендації. Борис налагодив контакт з туристичною фірмою Thomas Cook. Перших туристів король зустрічав особисто.

Один з журналістів назвав готель Лисаневича «пам’яткою номер два в Непалі після Евересту». Для Непалу Лисаневич залишився легендою, яка зуміла закохати в їхню землю цілий світ.

Антон Омельченко, український дослідник Антарктиди

Народився в українській родині малоземельного хлібороба Луки Омельченка, в якій було семеро дітей. Антон був наймолодшим. З 10 років разом із братами їздив на заробітки до Ставропольського краю, де випасав кіз і овець. Пізніше Антонові довірили пасти коней. Юнак дуже добре пильнував благородних тварин.

Антон Омельченко потрапив в експедицію завдяки вмінню поводитися з кіньми

Випадково доля звела його з Вільямом Брюсом, що приїхав на Далекий Схід, аби придбати партію маньчжурських коней для експедиції Роберта Скотта до Південного полюса на кораблі «Терра Нова». Саме за його рекомендацією Скотт включив Антона Омельченка до складу експедиції «Терра Нова» в 1911 році. Антон Омельченко чудово знав коней, мав міцне здоров’я, вільно спілкувався англійською, тож у колеги Скотта не було жодних вагань стосовно конюха. Так українець став членом експедиції, що невдовзі на кораблі «Терра Нова» вирушила на штурм крижаної Антарктиди.

Подорож зайняла чимало часу, довелося перепливти Тихий, Індійський і Атлантичний океани. Лише 4 січня 1911 року перший українець ступив на берег Антарктиди.

Антон Омельченко готує їжу для тварин

Прізвище Омельченка та інших мандрівників внесли до списку членів Королівського географічного товариства Великої Британії. Він навіть оттримав із рук англійської королеви медаль, викарбувану на честь подвигу першопрохідців Антарктиди, і довічну пенсію.

Після повернення на Батьківщину він встиг ще навіть повоювати у Першій світовій війні. Повернувшись до рідного села, працював звичайним листоношею і мріяв написати книгу про власні пригоди в Антарктиці.

Обірвалось життя славетного українського мандрівника доволі несподівано. У віці 49 років Антона Омельченка на порозі його рідного будинку вразила блискавка.

Серед українців безліч талантів, ентузіастів і винахідників. Ми розкажемо про них!