Від консультанта до регіонального директора в Казахстані: досвід українців за кордоном

49
Юрій Голотюк

Розповідь людини, що пройшла в Україні шлях від продавця-консультанта в спальному районі Кривого Рогу до кризового менеджера і  керівника мережі побутової техніки та електроніки. Сьогодні Юрій Голотюк працює в Казахстані на аналогічній посаді. Його досвід може бути цікавим та корисним.

Усі ми маємо знайомих, що їздять на заробіток за кордон або, як то кажуть, «в Польщу на полуницю». Звісно, дехто не хоче повертатися. Цей «валізний настрій» захопив Україну. Згідно зі статистикою Кабміну, за минуле десятиліття Україну покинуло 4 млн. громадян.
Разом з дружиною і дітьми я мешкав у Києві. За плечима були 8 років роботи у Comfy на різних посадах, у тому числі і керуючих. Хотілося змін та розвитку в кар’єрі. Але ще більше хотів отримати міжнародний досвід. Саме в цей момент я отримав пропозицію з Казахстану. Мені було надзвичайно цікаво отримати міжнародний досвід та порівняти український та казахський рітейл, як влаштована азіатська роздрібна торгівля. Але вже тоді від знайомих я багато чув історій про складність казахського ринку та специфіку в менталітеті. Але робота була мені добре знайома і сім’я підтримала, тому вже за кілька місяців ми переїхали.

Рік за п’ять

І тут можу дати першу пораду – не шукайте легких шляхів. Я б не став хорошим керівником, якби не зайняв посаду директора в проблемному магазині в Казахстані. Саме в таких ситуаціях досвід приходить швидше.

Це як закінчити університет за рік замість п’яти.

Першою проблемою стало відкриття нових точок продажу. Цього вимагала стратегія компанії. Людині, яка не знайома з особливостями менталітету для початку варто ближче вивчити людей. Як вони живуть, як відпочивають, про що мріють, як виховують дітей, які фільми дивляться. Такий собі психологічний портрет. Для мене таким джерелом інформації були мої співробітники. Я уважно слухав і намагався зрозуміти мотивацію кожного.

Друга особливість Казахстану – це розмір країни. Він по площі, як чотири України з населенням всього 18 млн чол. Навіть в рамках мого регіону люди проживають у різних часових поясах, директори приходять на роботу з різницею в годину. Казахи живуть осіло, не дуже люблять подорожувати з міста в місто. До речі, така тенденція в Україні як внутрішній туризм з’явився також лише три-чотири роки тому. І це прекрасно. Казахи ще до цього прийдуть, вони активно намагаються розвивати тему саме внутрішнього туризму, але на заваді стоїть розмір країни. В середньому відстань  між містами може бути 400-700 км. Тому ми відкривали магазини навіть в невеличких містах, щоб люди не їхали по 300 км.

Якщо ж порівнювати з Україною, то ринок техніки дуже заповнений. І відкриття в тому чи іншому місті магазину електроніки сьогодні вже рідкість. Їх і так надзвичайно багато. В Казахстані нам вдалося збільшити кількість таких маркетів в 2,5 рази. І це дуже мене «драйвило». Задача була надзвичайно складна. І сьогодні з впевненістю можу сказати – українці доклали руку до розвитку рітейлу в Казахстані.

Під час роботи відзначив три основні відмінності в менеджменті між Україною і Казахстаном.

Перше — казахи не вміють працювати з багатозадачністю, що ускладнює комунікацію.

Друге — казахи не так сильно цінують роботу.

Третє — Україна ближче до Європи, тому інновації та нововведення з’являються швидше. З цих причин українські спеціалісти тут дуже цінуються.

Акліматизація

Через кілька місяців після переїзду ми відчули першу хвилю дискомфорту. Навіть обговорювали з дружиною і дітьми повернення до України. Ми переїхали степову зону – Актюбінськ. Тут постійні піщані бурі. Клімат різко континентальний — зими суворі, а влітку страшна спека. Школа знаходилась досить далеко і це надзвичайно засмучувало дітей. Дякую дружині і дітям за терпіння і підтримку. Саме в такі моменти ти розумієш наскільки важлива сім’я. Я ще тоді зрозумів, що це гарна перевірка подружжя. І ми його успішно пройшли.

Вже згодом ми ближче познайомились з сусідами та колегами і типова казахська доброзичливість зіграла свою роль. Ми вирішили залишитись. До речі, казахи надзвичайно гостинна нація.

Чи погано те, що фахівці вашого рівня залишають Україну? Якщо в якості прикладу брати мене, то ні. Я планую повернутися на Батьківщину і будь-який досвід, який я тут візьму за кордоном, буду застосовувати вже вдома. Але не впевнений, що інші мігранти дивляться на ситуацію так само.  Згадую опитування «Дзеркала тижня», що показало головні причини виїзду з України. Більшість людей зазначають, що хочуть більшу зарплатню (45%), комфортніші умови (31%), реалізації у професії (9,4%) та найгірше – не вірять у майбутнє України (8,7%). Тут я погоджуюся. Необхідно вирішувати ці проблеми, бо тільки патріотизму тут недостатньо.

Не буду приховувати, що і мене приваблює Європа з її комфортом. Але наразі, перебуваючи в Казахстані, щодня читаю українські новини і дуже переживаю за Україну.  Сподіваюсь, що мій досвід стане комусь в нагоді. Будьте сміливими в прийнятті рішень, але пам’ятайте, що навіть перебуваючи за кордоном на роботі ви все одно є представником країни. Тому будьте кращим в усьому, що ви робите.

Юрій Голотюк, для BitukMedia