«Теплиця», де зростає молодь Слов’янська

86
Фото команди ПІ Теплиця

У 2016 році, коли я жила у Слов’янську, мені розповіли про «Теплицю», яка виявилася просто через дорогу від мого дому. Перші три місяці життя у цьому місті, звідки росіяни і місцеві колаборанти почали війну, я сприймала усіх навколо мало не ворогами. Але вирішила, що ворога потрібно знати в обличчя, відтак – потрібно йти і знайомитися з місцевими людьми. Добре, що для цього знайомства я обрала саме «Теплицю».

Там було кіно, чай, майстрекласи, багато різних молодих людей з характерами і амбіціями.

«Все почалося через війну. Вона й спонукала амбітних містян робити зміни»

«Раніше ми жили, як жили. 1500 грн зарплата і головне, що стабільно. А коли в нас забрали свободу, свободу слова, свободу говорити українською… І коли ця свобода знову замайоріла і повернулася до нас, у людей які лише чули один про одного, але не були знайомими між собою і не пересікалися в місті, виникла спільна ідея», – розповідає Ганна Авдіянц, одна з творців «Теплиці».

Фото Анна Авдіянц

Аня до війни планувала закінчити аспірантуру і бути викладачкою у місцевому університеті. Але перед 2014 роком керівник підсилив у ній відчуття свободи. Коли дівчина зрозуміла, що втомилася випрошувати чи купувати увагу керівництва, яке повинно було читати її  кандидатську роботу, «втекла» у декретну відпустку. І тоді зрозуміла чудовість відчуття, коли ти належиш сама собі. Вона покинула аспірантуру і тепер у своїй діяльності  бачить можливість вільного вибору і можливість бути нікому не підпорядкованою.

Створена нею і кількома іншими місцевими активістами «Теплиця» – це громадський простір у Слов’янську, який виник у травні 2015 року. Він створений на прикладі подібного простору у сусідньому Краматорську «Вільна Хата», який відкрився одразу після звільнення міста у 2014 році. І у Краматорську, і у Слов’янську місцевим активістам допомагали хлопці із Львівської освітньої фундації «Будуємо Україну разом».

Вони і сказали Ані на початку 2015 року, що вона не одна така в Слов’янську, в неї є однодумці і варто об’єднатися. Допомогли познайомитися з Олексієм Овчінніковим, Олексієм Кулішовим, які і стали першою командою. А Любомир Лещук з Львівської освітньої фундації жив півтора роки в Слов’янську та допомагав все створювати.

«Нам було байдуже, де робити у Слов’янську такий простір, чи є в нас гроші, чи немає – у нас була ідея,  – говорить Аня. У Льоші Овчиннікова було на прикметі приміщення – старовинний двоповерховий будинок, купецьких часів з великим подвір’ям; у когось були ідеї з програмного наповнення; хтось мав знайомих, які з грантами могли допомогти. Нам просто хотілося, щоб у нас був такий простір, щоб ми мали, де збиратися, відходити від подій 2014 року. Я спочатку казала: «не говорячи про війну, робити зміни».

Теплиця

Починалася «Теплиця» із майстер-класів, показів фільмів, збиралися ініціативні групи, планували щось для міста, приводили його до ладу, проводили хакатони… Згодом почали багато робити для того, щоб молодь, не маючи освіти, мала змогу заробляти на фрілансі. Проводили різні курси і тренінги, наприклад, фото- і відеокурси. Зараз багато хто з юнацтва проводить фотосесії чи знімають рекламні відеоролики для місцевих підприємців.

«Спочатку старші люди нас вважали сектантами»

«Бо де ж це бачено – безкоштовно щось робити з власної ініціативи. Ми навіть не говорили, що нас підтримували і американці, бо для  багатьох людей в місті «це ж американці приїзди на танках і тут стріляли», – каже Ганна.

Але, попри певне упереджене ставлення деяких жителів міста, на відкриття «Теплиці» прийшло дуже багато людей. І навіть сьогодні зі старшим населенням організація працює через місцеву молодь, яка за роки після війни у Слов’янську змінилася практично кардинально.

«Якщо говорити за молодь до 2014 і після 2014 – це зовсім різна молодь. Зараз ці люди активніші, беруть на себе відповідальність, ініціюють і реалізовують. Але, звичайно, у 2015 році хвиля волонтерства і активізації була потужнішою. Тоді навіть залучити людей було простіше. Зараз же збільшилася кількість громадських організацій  і молодь сама навчилася шукати активності, себе проявляти і організовувати самозайнятість», – розповідає Ганна.

Теплиця

«У нас навіть випадок був – хлопець прийшов нам допомагати переїжджати на іншу локацію, а сам він ніколи не виїжджав за межі Слов’янська і району. В нас була можливість поїхати на ознайомчу поїздку до Харкова. Ми вели дуже важкі перемовини з його батьками, завіряли їх, що це не секта, що не доведеться віддавати квартиру чи брати якісь кредити… врешті вмовили. А потім, за рік він відвідав 16 міст України і почав їздити, супроводжувати дитячі табори до Німеччини і до Литви, як волонтер», – пригадує Аня історію.

«Важливо було побачити однодумців у місті, яке оговтувалося від війни»

Ганна пригадує, що у 2014 році, коли більшість населення виходила на сєпарські барикади  – друзі, знайомі, близькі – тоді в голові билася думка: «невже я сама на ціле місто?». А коли створилася «Теплиця» стало видно, що її цінності поділяють і інші люди, і однодумці є.

Теплиця

«Коли ми розібралися з можливостями грантової діяльності, зайнялися підвищенням мобільності серед молоді, щоб показати, що за межами Донеччини і міста Харків є інше життя, інше за ментальністю. Там люди не чекають, що раз на 5 років «їхній господар» поставить дитячий майданчик в дворі».

Одним із ключових бажань організаторів «Теплиці», було також створення у просторі осередку української культури.

«Тому що в нас вишиванку вдягали на свята і українську культуру «надягали» теж на свята. Ми хотіли, щоб у нас розвивалася якісна українська культура, а не «розсміши коміка» і подібне», – наголошує засновниця платформи.

Теплиця

Раніше команда «Теплиці» працювали для розвитку, власне, свого простору, а зараз працює в області, де допомагає розвиватися подібним просторам і командам. Зараз діяльність «Теплиці» більше виглядає так, що її творці дають можливість тим, хто виступає з ідеями.

«Наприклад, хтось хоче організувати мовні курси, ми допомагаємо з приміщенням, аудиторією. Молодь без тусовок не запалюється, тому часом ми робимо нахил на «тусовочні» речі, працюємо зі студентами місцевого ВУЗу. Є у нас відділення спеціальної освіти – логопедів і дефектологів – ми даємо їм можливість практично працювати з людьми з інвалідністю (ми опікуємося реабілітаційним центром для дітей та молоді з інвалідністю) і таким чином розвиваємо волонтерський рух в цьому напрямку», – розповідає Аня.

Фото: Анна Авдіянц

За підтримки ЮНІСЕФ у «Теплиці» проводили програму підтримки молодіжних малих грантів, де юнаки будували свої проекти спрямовані на покращення інфраструктури в місті: альтанку встановити, дошку оголошень, дитячий майданчик тощо.

«Навіть на людей, які до нас не приходять, пересічних містян, вплинуло те, що молодь в місті почала розвиватися, – зауважує Ганна. – Наприклад,  кав’ярні в місті з’явилися і молодь вже проводить своє дозвілля інакше. У нас проходить безалкогольний фестиваль «ДНК». Ініціатором таких безалкогольних форматів відпочинку є Олексій Овчинніков. Також ми заснували щорічний фестиваль «ВелоДвіжОк» для розвитку вело інфраструктури».

Теплиця

«Я пишаюся не проектами, а людьми, які до нас приходять»

Аня багато може розповідати про «Теплицю» і її проекти, але зазначає, що пишається зовсім іншим.

«У нас досі існує комплекс меншовартості, ми применшуємо свої здобутки і вчинки. Але я пишаюся не проектами, бо, насправді, можна зробити 350 локацій, залучити туди гроші і здійснити безліч проектів – я пишаюся людьми, молоддю, яка прийшли до нас в 2015 році, а зараз вже створює свої можливості для інших».

До прикладу, Анастасія Романова долучилася до «Теплиці» як волонтер під час організації «Інклюзів фесту». Тоді вона була студенткою у педагогічному університеті, але зрозуміла, що її освіта – це більше бажання батьків. Дівчина спробувала себе в фотографії, закінчила курси, потім захопилася театром і проїхала всю Україну, побувала в Німеччині з театральними виставами. Зараз пише музику і створює відеоролики.

Теплиця

Влад, батьків якого доводилося вмовляти дозволити хлопцеві залучатися до ініціативного простору, – став волонтером і супроводжує дітей з «сірої зони» у подорожах, показує їм світ.

Ще один хлопець створював культуру в Слов’янську, прагнучи більшого, поїхав до Києва, але все одно повернувся до рідного міста, щоб наповнювати його можливостями, бо «хворіє» Слов’янськом.

Дівчина Ніка навчалася на філолога, стала піар-менеджером і SMM-щицею та створює свої контенти, бере інтерв’ю і знайшла себе у журналістиці.

Дашу Ніколаєнко Аня запросила у команду, щоб вона проводила майстер класи з арттерапії. Дівчина за освітою дефектолог і очолила соціальний напрямок діяльності, гарний комунікатор і представляє «Теплицю» у представницьких органах.

Теплиця

І таких прикладів багато. «Приємно, коли наша молодь, влаштовуючись на роботу, можливо часом сумнівається у власних силах, а їм говорять: «Ви пройшли школу «Теплиці» і ви справитеся», – каже Аня.

А мрії у «Теплиці» і її творців залишаються цілком зрозумілими і людськими – бути стабільними і залишатися незалежними.

«Коли забрали свободу і можливість бути непідкореним нікому – це мене надихнуло створювати.  Я у своїй діяльності вільна і даю таку можливість іншим», – говорить засновниця платформи ініціатив.