«Досі залишається дитяча фішка – радіти літаку, який летить». Історія стюардеси на карантині

399
колаж BitukMedia

До початку карантину люди жили своїм звичним життям, працювали на своїх робочих місцях. Але нинішні обмеження торкнулися практично усіх галузей. І однією з перших під удар потрапила авіація – через закриття повітряного простору без роботи залишилось тисячі людей. Серед них – стюардеси.

BitukMedia поговорило про нинішні настрої в середовищі бортпровідників, а також загалом про особливості їх роботи з стюардесою однієї з українських авіакомпаній. (вимушені не публікувати її прізвище та назву компанії через умови контракту, яким стюардесам забороняється розповідати у ЗМІ про свою роботу та публікувати фотографії).

Непередбачувана «відпустка»

Вже два тижні всі залишаються вдома через пандемію коронавірусу. Як у тебе зараз з роботою?

На початку пандемії в світі ми ще працювали. Я навіть думала,  що трохи страшнувато ходити на таку роботу, як в нас, бо постійно контактуємо з різними людьми, ще й багато з європейцями. Коли в Європі та в Україні почали закривати повітряний простір, нас відправили у так звану неоплачувану відпустку. Наразі я сиджу вдома і чекаю, коли завершиться карантин.

Але карантин продовжили…

Так, це дещо вибиває морально. Багато моїх колег почали згадувати свою першу освіту, або шукати роботу за потребою і навичками. Наприклад, дехто повернувся до IT-спеціальності. Дехто шукає роботу онлайн. А хтось тимчасово нічого не робить, очікує на повернення на роботу.

Авіаційна галузь зовсім зупинилась в Україні?

Є інформація, що, наприклад, майже 80% співробітників аеропорту «Бориспіль» пішли в оплачувану відпустку. Але їхнє керівництво думає про скорочення окладу для працівників. Проте, деякі компанії продовжують літати. Наприклад, ті, хто повертає українців додому. Їхні працівники працюють у спеціальних костюмах.

Також деякі авіакомпанії, які припинили перевозити пасажирів, продовжують літати та перевозити багаж, доставляють медичну допомогу до своїх країн – така собі volunteer flights.

«Колись, як звільнюся, – пофарбуюся в зелений колір і зроблю татуювання»

Як ти взагалі опинилася в авіації і стала бортпровідницею (чи стюардесою? До речі – є різниця?)

Ні, різниці немає (сміється). Для того, щоб стати бортпровідником, спочатку потрібно знайти компанію, в якій хочеш працювати. У кожної авіакомпанії свої правила. Наприклад, мінімальний вік, щоб тебе взяли на роботу, у когось 18 років, в інших – 21 рік.

Одні акцентують увагу на наявності вищої освіти (до речі, не обов’язково, щоб вона була пов’язана з авіацією), іншим не важливо.

Один з головних критеріїв – це знання англійської мови. В європейських авіакомпаніях навчальний матеріал англійською, тому, як мінімум, повинен бути середній рівень знання мови.

В деяких компаніях є обмеження по зросту. У нашої компанії немає особливих вимог щодо цього. Головне, – щоб ти могла дотягнутися до певної висоти рукою. Роботодавці дивляться, чи закриєш ти, наприклад, поличку. Знову ж, в деяких авіакомпаніях ти маєш дотягуватися і виконувати якісь функції без підборів, бо їх не дозволяються, а в деяких можна на підборах працювати.

У нас є обмеження у розмірі форми. Але найбільший розмір  достатньо великий, то ж критичних обмежень по фігурі немає. Ніхто нікого не зважує і не дивиться на жирову масу.

Але обов’язково звертають увагу на наявність татуювань. В деяких авіакомпаніях є сукні з відкритим рукавом, тож, на жаль, в нашій професії не можна мати татуювання на відкритих місцях. Хоча, для мене татуювання – це круто. Пірсинги так само не дозволяються. Одним з правил є – мати по одній дірці у вусі, і в них мають бути сережки певного розміру. Так само правила стосуються нігтів. Вони повинні бути певного кольору, який гармонійно і однотонно виглядає з твоєю формою.

Я часом жартую, що колись, як звільнюся з цієї роботи, перефарбуюся у зелений колір, наб’ю тату і зроблю пірсинг. І колір нігтів щоразу робитиму новий.

На першому етапі співбесіди роботодавець також дивиться як ти спілкуєшся, як поводишся, чи відкрита до спілкування. Після першого етапу відбору можуть відсіяти без пояснень.

Чи влаштовують вам стресові ситуації, щоб подивитися на реакцію?

Так, це другий етап співбесіди. Наприклад, підходить до тебе пасажирка (людина грає цю роль) і кричить: «Я не можу сидіти поряд з цією дівчиною, її дитина кричить і б’є ногами, зробіть щось!» Вона не просто чемно просить тебе допомогти, а дійсно кричить. І ти повинна показати, як виходитимеш з цієї ситуації, як триматимешся.

Насправді, коли знаєш, що це постановка, то все простіше. А в житті, ти можеш посміхатися, а в середині все палатиме. Ще одним етапом співбесіди є твоє бачення себе у компанії – що можеш принести компанії, які твої плюси, різні деталі. Але коли ти пройдеш ці три етапи, залишається ще один важливий момент – потрібно пройти навчання.

Що входить в це навчання?

Наприклад, ти повинна здати тест на плавання, стрибання у воду, надягання рятувального жилету. Ти повинна надути це жилет, витягнути людину з води, покласти на такий собі надувний трап. Це проводиться для того, щоб бачили, як ти впораєшся в аварійній ситуації. Ти маєш витягнути хоча б одну людину, щоб скласти цей іспит. Насправді, це важко, бо людина важка, цей надувний човен (трап) високий.

Воно все виглядає смішно, і басейн з підігрівом. Але якщо уявити таку ситуацію насправді – це все стресово. Ми вчимося на різних симуляторах: як правильно гасити пожежі, вчимо команди та дії при евакуації.

фото: Аеропорт Київ – Kyiv Sikorsky Airport

А на фінальному іспиті здаємо  теорію, наприклад, з медицини. Вивчаємо комплектацію літака, яка нам знадобляться у роботі – як відкривати двері, де аварійні виходи, де вогнегасник і як ним користуватися… Звичайно, ми повинні знати як відкидається сидіння крісла чи як відчиняється туалет.

Також, важливою складовою є сервіс. Ми ж щодня не рятуємо людей, а щоденна робота складається з обслуговування пасажирів.

Скільки відсотків людей запитує в стюардеси як відчинити туалет?

Кожен другий. Люди, коли подорожують, вважають, що ми лише ходимо по салону і їмо. Бо, як тільки випадає вільна хвилинка, ми можемо сісти на кухні за шторкою – це такий маленький куточок в літаку (навіть не 1х1 метр) і кожен другий мусить зазирнути за цю шторку і запитати: «А тут туалет?»

Так, звісно, саме тут! (сміється). Це і смішно, і сумно. До того ж, на дверях туалету написано і WC, i Тoilet. Я часом ще ставки роблю – відчинить пасажир сам туалет чи ні.

«Пасажири хочуть уваги і щоб ми знали відповіді на усі питання»

Твоя робота не нормована?

Зовсім. У кожної авіакомпанії є різні години вильоту. Немає такого, що місяць у тебе рейси з 10:00 до 19:00. Можна сказати, що ти не володієш своїм життям. В деяких авіакомпаніях навіть розклад надають лише на тиждень чи на 3 дні. Тобто, спланувати немає можливості.

фото: Аеропорт Київ – Kyiv Sikorsky Airport

Більшість людей вважає, що стюардеси постійно подорожують світом.

Насправді, ми зробили один рейс – туди і назад – і йдемо додому. В Україні більшість авіакомпаній так працюють, і рідко коли залишаються в країні прильоту.

Тобто, коли ти говориш «я лечу до Лісабону» – максимум, що ти бачиш – це аеропорт?

Так (зітхає). Коли я літала як пасажир, то не могла збагнути, чому стюардеси часом такі змучені. Пасажири ж не знають, що екіпаж за день вже робить третій рейс. Але, якщо в один бік нам потрібно летіти 8 годин, то назад ми не летимо. В авіації є певні норми, ми не можемо працювати 24 години. Екіпаж має відпочити 15-16 годин. Хоча, деякі авіакомпанії залишають свій персонал в місті прильоту і вони там навіть мають змогу жити кілька діб в готелі, відповідно, бачити місто.

Здебільшого роботу стюардеси сприймають, як щось романтичне…

Так, а насправді ми весь час на ногах. І всі 200 людей хочуть від тебе уваги і щоб ти знала відповіді на усі-усі запитання.

Часом буває таке: заходить в салон літака жінка, я бачу, що вона бліда і питаю чи їй OK. Бо ж в небі всі хвороби загострюються і швидку допомогу не викликати. А вона відповідає: «Так, ви знаєте, мені погано, вже тиждень болить голова, ви не знаєте, що це таке?»

Деякі люди просто хочуть уваги. Наприклад, бабусі, які вперше летять, або молодь, якій цікаво спостерігати за усім.

Я от боюся чіпати стюардес (жартую)

Правильно, краще нас не чіпати (сміється). Насправді, найбільше за все не люблю, коли до мене торкаються. «Ей, дівчино» і тягнуть за піджак. Я чую, коли мене кличуть! А коли чіпають фізично – це жахливе порушення особистого простору і так у замкненому просторі.

Яке найдивніше прохання було від пасажирів?

Вони щодня у нас трапляються. Кожен другий таксист, який везе мене на роботу чи з роботи запитує, де знаходяться парашути у стюардеси. Але я вважаю, що дивних питань в авіації немає. Тобі може здатися, що в салоні є неприємний запах, ти посоромишся сказати чи запитати в стюардеси, а насправді, це може виявитися проблемою, збоєм у вентиляційній системі.

Найбільше мене, насправді, дратує, коли людина самостійно не може подивитися перед собою і помітити вільне місце для свого багажу. Деякі нахабно стоять над тобою, показують пальцем на свій багаж, мовляв: «Давай, бери, і поклади мою валізу на вільне місце». Думають, що наша робота – тягати їхні важкі сумки. Особливо, коли це роблять чоловіки… В поїздах з провідниками так же не поводяться.

Або парочки просять пересадити їх, бо у квитках їхні місця окремо. Звичайно, я можу попросити іншого пасажира помінятися місцем, пересісти. Але чому б не зробити це самостійно?

Так само, чому б не прибрати за собою. Часом пересадиш маму з дитиною, а вона такий безлад після себе залишить… і памперс в кишеньці крісла.

А питання яке найдивніше чи найдурніше?

Перше в цьому рейтингу: «Чому я не можу покурити в туалеті?» Адже палити не можна, навіть IQOS, навіть електронні сигарети.  Дійсно, в літаках є знак «курити заборонено» і залізна річ, схожа на попільничку. Ймовірно, через це пасажири і запитують. Це вже для тих, хто, порушуючи правила, палить, щоб викинули недопалок в цю «попільничку», а не у загальний смітник. Щоб нічого не загорілося і не диміло.

Або питання: «А можна відкрити двері?» чи «А двері не відчиняться?»

Ще дратує, коли один пасажир просить принести воду, ти приносиш, а його сусід каже: «І мені принесіть». Серйозно? Це я повинна за кожним бігати? Чому б не попросити усім одразу?

Чи є щось таке,  що ображає стюардес?

Я б не сказала, що  ображає, зрештою, це залежить від виховання, але не надто приємно, коли ти зустрічаєш пасажирів, вітаєшся з усіма, а на тебе невдоволено дивляться. Я теж не завжди щиро всім посміхаюся – який може бути «добрий ранок» о 4-й годині ранку? (сміється)

Але, тим не менш, – якщо з вами вітаються, невже важко відповісти? Ви ж заходите до нас, як гості. Хоча, часом трапляється, що людина фізично не може ні привітатися, ні усміхнутися, вона боїться літати і в неї шок.

Чи траплялися тобі пасажири, які панічно бояться літати?

Так, була дівчина, яка летіла з мамою. Ми пролітали зону турбулентності. Вона почала плакати. Я запитала, що трапилося, мама пояснила, що донька боїться літати. Я сіла біля неї і почала розмовляти, заспокоювати, запропонувала водички. Часом достатньо лише поговорити з людиною, щоб вона заспокоїлася.

А тебе до сліз не доводили?

Аж до сліз – ні. Але на початку роботи я дуже близько до серця приймала різні погляди чи зауваження: «де ваш wi-fi,  чому у вас чогось немає і взагалі, що це за компанія». Але з часом створюється броня і ти вчишся фільтрувати все, що тобі говорять. Такі зауваження на кшталт: «Чому ми не прилетіли вчасно, як я тепер доберуся на свій поїзд?» Ну, це ж питання не до мене.

Часом трапляються форс-мажори, у нас так само є повітряні корки. Іноді пасажири примудряються сісти не у свій літак, або запізнитися на свій рейс…

А трапляються такі, які просяться до пілотів?

Так. До речі, до пілотів можна зайти з дітками, перед відльотом. Звичайно, з дозволу капітана, командира літака. І не під час польоту.

фото: Аеропорт Київ – Kyiv Sikorsky Airport

«Якщо бортпровідник щось махає вам, це ж не просто так»

Чи вас готують запобігати непередбачуваним випадкам?

Звичайно. Ми маємо базу знань. У нас є спеціальний тренінг із самооборони, якщо на літаку хтось неадекватний і буйний.

Чому на літаку не бажано говорити про авіакатастрофи?

Тому що, такими розмовами ти можеш викликати паніку на борту. Через всі теракти, які були в історії авіації, навіть за слово «бомба» можуть зняти пасажира з рейсу. Нема чого жартувати  з несмішних тем. В деяких країнах навіть можуть притягнути до відповідальності за такі розмови.

Чому злет і посадка – найнебезпечніші моменти?

Тому що, у пілотів мало часу залишається на прийняття рішень. На мінімальній висоті немає можливості навіть розвернутися. Навіть якщо ви сіли і літак їде по злітній смузі, будь-якої миті можуть сказати «охрана-отмена», злітайте знову. Саме тому ми говоримо завжди: «До повної зупинки літака пристебніть ремені безпеки і не вставайте». Наприклад, пасажир відкриє поличку, а літак різко поверне, валіза впаде і розіб’є голову іншому пасажиру.

фото: Міжнародний аеропорт “Бориспіль”

Чого ти боїшся під час польоту?

Що комусь стане погано і ми не зможемо допомогти. Звичайно, пілоти даватимуть запит на посадку. Але навіть якщо на борту буде лікар, в нього не буде необхідних медикаментів. Будь-ласка, пасажири, якщо вам потрібні інгалятори, не забувайте взяти їх з собою. Або якщо у вас на щось алергія – попередьте бортпровідника.

Чому навіть якщо ти неодноразово літав, важливо дивитися те, що показують стюардеси?

Демо-демонстрація – ми це так називаємо. Особливо всі стають уважні, якщо трапляється якась авіакатастрофа. Тоді чемні, вітаються, дивляться, слухають. Часом я цю демо-демонстрацію роблю автоматично. Сама в цей час думаю про те, що збираюся приготувати, або що робитиму, коли прилечу. Але, якщо бортпровідник щось махає вам, це ж не просто так.

«Люблю літати на Новий рік»

А смішні випадки трапляються?

Практично щодня. Коли веселий екіпаж, час летить непомітно. Класно, коли всі летять на відпочинок і всім прикольно. Коли люди подорожують. Я люблю, коли у всіх класний настрій, ніхто не втрачає свідомість, всі здорові. І будь ласка, їжте перед польотом, бо у вас впаде тиск і ви можете втрати свідомість.

фото: Аеропорт Київ – Kyiv Sikorsky Airport

Чи пригадаєш найулюбленіший рейс?

Найулюбленіші мої рейси – це коли летять футболісти або футбольні фанати двох команд – одна програла, а інша виграла. Вони співають фанатських пісень і чемно один з одним спілкуються.

Люблю літати на Новий рік. 1 січня в 4-й ранку всі заходять мовчки, літак злітає, пасажири відкривають столики, сплять і виходять так само тихо.

А зірки літають з вами?

Звичайно, і співаки, і актори,і  політики. Не перераховуватиму прізвища. Вони думають, чим більше кепок вдягнуть і окулярів, то я не зрозумію хто це (сміється). Вони звичайні люди – заходять і летять тихенько. Це вже інші пасажири смикають мене і перепитують: «це він, це він?»

Оплески в кінці польоту важливі?

Це стандартно. Ми часом самі також плескаємо в долоні. Нам іноді смішно. Ну хай люди поплескають, для деяких літак – це щось незвичне. Щоправда, плескають пілотам, а вони цього не чують. І в кінці говорять: «Ну, пілоти  ваші красавчики взагалі». А ми типу ніщо (сміється).

Любиш свою роботу?

Так. Не повіриш, іноді мені в кайф прасувати форму (сміється). Якщо класний екіпаж і пасажири, то все легко і добре. Часом о 4-й ранку дивишся на початок нового дня з літака – це гарно. Не дуже і романтична моя робота, насправді, але щось в ній є. Та в мене досі залишається дитяча фішка, коли летить літак – радіти йому.