Залежить від благополуччя регіону: як журналістка відновлює обласне телебачення на Донеччині

506
Дарина Феденко

У вересні минулого року колишня журналістка 5 каналу та медіатренерка Дарина Феденко стала генеральною продюсеркою телеканалу «Донеччина TV». Про це сама журналістка повідомила на своїй сторінці у Facebook.

Дарина – професійна журналістка, родом з Маріуполя. 15 років працювала на телебаченні: журналісткою на 5 каналі, редакторкою відділу новин на 24 каналі, старшим редактором у російській редакції UATV, а також медіатренеркою. А тепер її завдання – популяризувати єдиний обласний телеканал на Донеччині серед місцевого населення.

Телеканал «Донеччина TV» створений у Краматорську Донецькою обласною військово-цивільною адміністраціє та групою медівників. 21 грудня 2017 року Національна рада видала ліцензію на супутникове мовлення КП «Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас». Мовлення телеканал почав 22 січня 2018 року у інформаційному форматі.

Як за чотири місяці Дарині Феденко вдалося змінити телеканал, чому це важливо для регіону і про кого розповідають місцеві журналісти, дівчина поділилася з BitukMedia.

Ми – майданчик, який знайомить донеччан з рідним регіоном

Багато років Дарина вже мешкає у Києві, на Донеччину приїжджає до родини і раніше бувала тут у відрядженнях в район бойових дій – працювала як військова кореспондентка.

Дарина Феденко

«Якби не було тяги коріння і бажання щось зробити, я би напевно не приїхала сюди робити телеканал. Це для мене був виклик», — говорить Дарина.

Сьогодні вона живе на два міста, тільки три тижні у Краматорську і тиждень у Києві і жартує: «Чоловік би мій сказав, що це відрядження, як у далекобійників».

На посаду генеральної продюсерки дівчину запросила керівник управління інформаційної політики та зв’язків з громадськістю Донецької обласної державної адміністрації Тетяна Ігнатченко-Тюріна. І завдання для Дарини звучало так, що вона має за рік налагодити роботу обласного телеканалу, який існує вже три роки, проте, з різних причин – кульгаво.

За роки війни в Україні центральна влада намагалася відновлювати українське телебачення на Донеччині, проте, з різних причин це не надто виходило. Теперішня влада також робить такі спроби, але чомусь російською мовою.

Донеччина – велика область, проте, має лише один обласний телеканал. У різних містах працюють місцеві телеканали. Наприклад, у Маріуполі є три, у Покровську, Слов’янську є. Але обласного каналу, який розповів би жителю Слов’янська про те, що, наприклад, відбувається в Маріуполі, немає.

Фото: Телеканал «Донеччина TV»

«Ми можемо стати таким майданчиком, звідки люди знатимуть, що відбувається в регіоні, Україні, світі», — запевняє Дарина.

«Обласна влада прагне говорити з людьми українською, патріотично, давати розуміння які вони можуть мати послуги і знання, говорити про історичні постаті та навіть про контраверсійні, на думку певних людей», — додає журналістка.

10 програм власного виробництва

Дарина відзначає, що для неї було важливим, перед прийняттям рішення, познайомитися з редакцією.

«Для мене було важливо, відверто, чи команда є патріотичною, чи налаштована на роботу. Також, я дивилася на місто – як воно налаштоване, чи потрібен йому такий канал. У нашій команді є люди з окупованих територій, для них це важливий, болючий момент і я побачила, що робота на цьому телеканалі для них не просто професійна сходинка, а й можливість сформувати якісний інформаційний простір для тих, хто тут живе», — розповідає журналістка.

За чотири місяці, що вона працює на телеканалі «Донеччина TV» Дарина випрацювала структуру редакції, створила програми.

фото: Дарина Феденко

«За чотири місяці ми маємо десять продуктів власного виробництва. У нас є програма «Розповідаймо», у якій мій колега розповідає, наприклад, про осередок ОУН в Маріуполі. Для мене це було відкриттям, що перед Другою світовою війною в Маріуполі був дуже сильний український осередок. У своїй програмі він розповідає і про Степана Бандеру, попри існуючі міфи.

Маємо історичну програму – в ній розповідаємо не лише про історичні події на Донеччині, а й  про місцевих відомих людей та їхні досягнення.

Є програма «Спортивна Донеччина» — ми їздимо в різні спортивні заклади області, показуємо спортсменів. «Ігри Нескорених» — прекрасна історія. Але, якби я працювала на центральному телеканалі, ми  б взяли кілька найяскравіших історій, на думку редактора чи журналіста. Тут ми розповіли історію Віктора Дикого з Лиману. Це дуже важливо, щоб люди знали і розуміли, хто живе поряд з ними.

фото: Дарина Феденко

У нас є ще програма – «Профіль». Ми її окреслюємо як «яскраві люди твого міста», розповідаємо про мешканців Дружківки, Вугледару, Костянтинівки, інших міст, які роблять щось цікаве чи важливе. Наприклад, у Вугледарі є переселенка з Донецька, яка відкрила з чоловіком школу робототехніки. Вони ставали переможцями на всеукраїнських змаганнях і їздили на всесвітні змагання з «війни роботів». Ми розповіли її історію, як вона працює попри той спротив, що був і попри те, що їй казали: «сюди ніхто не водитиме дітей». Зараз вона розвиває цю справу.

Ще у нас є програма про здоров’я. Тут є фішка – журналістка, яка створює програму, вчиться на медика і пропускає через себе ці історії.

фото: Дарина Феденко

Є в нас програма «Дивись своє», у якій ми показуємо історичні або туристично привабливі місця області. Наприклад, в Мирнограді є мурали, які створила костянтинівська художниця. Вона називає свої роботи «стінописи» — дуже мені це слово сподобалося. Ми літаємо коптером, монтуємо коротенькі відеоролики і розповідаємо людям. Є в нас місце Мар’їна гора під Соледаром – цікаве і гарне місце. І багато інших.

Є програма про культуру, дитяча.

Я, як журналіст, точно знаю – щоб центральні телеканали звернули увагу на щось регіональне, як ми кажемо «запитчить тему», це має бути щось серйозне, скандальне, глобальне, або катастрофічне. Наприклад, коли у Торецьку вісім днів не було води і бойовики не давали гарантій, щоб бригада ремонтників  полагодила водопровід, центральні телеканали звернули увагу на це аж на п’ятий день. Саме тому потрібні регіональні телеканали. Щоб висвітлювати швидко такі проблеми, або досягнення».

фото: Дарина Феденко

Своїм болем наразі журналістка називає те, що телеканал не має програми про військових, про війну.

«Ми щодня робимо візуалізацію зведення на фронт – це офіційна інформація. Але мені хотілося б більше активності від прес-служб бригад, які тут розташовані. До Дня захисника України ми зробили сім історій про захисників, які вже не є військовослужбовцями, а демобілізувалися. Але зробили їх на особистих зв’язках.

У нас в Краматорську є кав’ярня «Поруч», яку відкрив ветеран. Там і приміщення гарне, і обслуговування. Вони навіть тижні кави з різних країн влаштовують. Засновник кав’ярні збирає у себе військових, які і малюють, з дітьми займаються і час разом проводять».

Дарина має концепцію програми про захисників, і, говорить, що намагатиметья її просувати усіма силами. Бо, якщо про демобілізованих можна робити програму власними силами, то про діючих військових без співпраці з ЗСУ не вийде.

Добиваємо до окупованих територій

Свій новий досвід у роботі Дарина називає можливістю показати, що вона вміє створювати і організовувати роботу.

фото: Дарина Феденко

«Для мене важливо,щоб у журналістів і операторів, які тут працюють, була робота і можливість робити якісні речі, щоб вони могли формувати умови роботи, працювати в команді, як коробочка в армії», — говорить журналістка.

Обласний телеканал навіть добиває до окупованих територій. Його можна дивитися в кабельній мережі майже всюди у Донецькій області. А на решті території України, так само, як і на окупованій — «Донеччина TV» є в супутнику.

«Є міста Гірник, Українка – це два дуже депресивні містечка, розташовані близько до фронту. Раніше люди їздили у Донецьк працювати, бо це було близько. У Гірнику наш обласний телеканал наразі працює, проте, кабельний провайдер бачить, що все більше і більше людей звідти виїжджають, і умовно кажучи, — немає для кого працювати. При всьому нашому бажанні зробити український телеканал, нам буде складно. Це залежить і від загального благополуччя регіону. Та ми намагаємося в ефірі показати, що всюди можна знайти можливості, і навіть попри карантин це можна зробити».