Битва за Бориспіль: хто стане новим мером міста? Інтерв’ю з Володимиром Борисенком

106

Бориспіль – це не тільки «аеропорт за 20 хвилин від Києва», як вважає більшість українців. Це ще й місто з тисячолітньою історією. А ще його називають «містом світлофорів», які суттєво ускладнюють життя містянам. Втім, мешканці Борисполя прагнуть жити у місті європейського зразка. Тому і обиратимуть 17 січня нового очільника. Які політичні інтриги вирують в місті? Як амбіції протидіють старій номенклатурі? Що переможе – політичний троллінг чи політична змова? І кого Бориспіль обере своїм новим мером? Про все це – у гарячому інтерв’ю Володимира Борисенка.

Пане Володимире, вітаю вас. Незважаючи на те, що у нас наразі тривають новорічно-різдвяні свята – у вас йде передвиборча кампанія. І перше питання, яке я хочу поставити – що для Вас взагалі означає політика і чому Ви, власне, прагнете бути політиком?

Вітаю. Для мене особисто політика означає – брати на себе відповідальність. Але це не основне. Як казав один мій товариш: «В політиці основне – не «скурвитися». Тому що основним джерелом влади у нас є народ. І ти маєш виконувати ту програму, яку задекларував перед людьми, які тебе обрали.

А що повинно бути запобіжником, який би не дозволив відійти від того вектору розвитку, який декларується на початку?

Найкращий запобіжник – це постійне спілкування з населенням, з містянами. А так, як у нас зараз вже утворена ОТГ і туди входять села — то й постійне відвідування сіл. Тому що проблематика сіл і проблематика міст – все ж трохи відрізняється. І якщо чинити так, як один чоловік, який зачинився в Офісі президента і спілкується лише через «відосики» — то це не добре. Тож, я вважаю, що потрібно взяти за правило – з певною частотою і динамікою – «обхОдити свій округ».

Вам – 33 роки. Ви – успішний бізнесмен, успішни громадський діяч, займаєтесь своїм Благодійним фондом… І тут раптом – політика. І як ви вірно зазначили, що посада міського голови, на яку Ви балотуєтесь – це страшенна відповідальність. Чи не боїтесь Ви цієї відповідальності, і чому вирішили балотуватися на цю посаду взагалі?   

Дуже слушне запитання. Напевно, певною мірою – свою роль дійсно зіграв вік. 33 роки постійно навіюють думку про те, що це такий переломний вік. І я насправді – на собі це відчув. Під час минулих років, які були у 2015-ому році – мені було 28.  І я не брав у них участі, тому що я реально відчував, що не готовий. Тепер же я реально відчуваю впевненість, що зможу і що не підведу. Я вже був депутатом міськради, і тому знаю – що таке органи місцевого самоврядування, знаю – як вони влаштовані… Тобто, я маю певний досвід. Тому я абсолютно впевнений, що народ підтримає, а я не підведу.

Ви балотуєтесь на посаду очільника Борисполя. Я поцікавилась історією цього міста і з’ясувала, що його назва походить від імені сина князя Володимира – князя Бориса. Ваше прізвище – Борисенко. Чи вбачаєте Ви в цьому певний символізм, і чи цікавилися історією свого роду?

Цікавився і далі цікавлюсь. У мене вдома навіть є таке генеалогічне дерево – до сьомого коліна… І я знаю, що я у четвертому поколінні – бориспільчанин… І скажу так: «Бориспіль», «Борисенко», «борисполець» — це справді українські, бориспільські слова. Дійсно, князь Володимир мав сина Бориса. І вважається, що одна з назв пішла від «Борисового поля». Тобто, Бориспіль – місто, засноване на Борисовому полі. А от прізвище Борисенко – має багато трактувань. Одне з тих, що мені подобаються найбільше – це  болгарський переклад, згідно якого «борисенко» — означає «борець». Я сам займався вільною боротьбою, тож мені це дуже імпонує. А взагалі, Борисенко розшифровується як «Борис» і «син», тобто – син Бориса. Зауважу, що у мене є троє синів і донька, і жодного з синів я не назвав Борисом лише по тій простій причині, що мене все життя називали «Борик». І моїх дітей в школі так називають. Тобто, мені не хотілося якихось «тавтологій»… А в народі і Бориспіль називають «Бориком». Тож, можливо, певний символізм у цьому і є.

Якщо подивитись на результати виборів, що відбулись 25 жовтня 2020 року, то Ви набрали найбільшу кількість голосів проти Анатолія Федорчука. Більше того, Ви ще й набрали найбільшу кількість глосів серед депутатів Бориспільської міської ради. Чому тоді Вас не обрали секретарем міськради – хоч, по ідеї мали б право претендуват на цю посаду. І чи знайомі Ви з Владиславом Байчасом — новообраним секретарем міської ради?

Насправді, у мене не було мети стати депутатом. Я навіть спеціально йшов останнім у списку – 38-м. І також я не планував ставати секретарем. Я йшов на міського голову і йду знову. А в решті все дуже просто. У нас коаліції  створюються – як у природній, так і у неприродній спосіб. Природній – це коли усе зрозуміло, коли об’єднуються ідеологічно близькі політичні партії, об’єднуються люди, які мають якісь спільні «політичні знаменники»… А у нас, В Борисполі відбулось навпаки – якась дивна колаборація «Слуг народу», ОПЗЖ, «Нашого Краю» і «Батьківщини». Це  схоже, даруйте за жарт – наче гадюка з’їла їжака, просто «колючий дріт» якийсь. А стосовно новообраного секретаря міськради Владислава Байчаса – то можу сказати, що ми йдемо паралельними дорогами. А паралельні лінії, як відомо – ніколи не перетинаються. І мене це – на сьогоднішній день влаштовує.

Об’єднання цих чотирьох партій навколо кандидатури Владислава Байчас означає фактично, що весь адмінресурс об’єднався проти Вас. Чи не вбачаєте Ви, що таким чином – вони неформально вже визнали Вас лідером цих перегонів?

Я повторюсь: це неприроднє об’єднання мені схоже на якийсь «примус». І подібні об’єднання мають здатність досить швидко розвалюватися. Скажу так: від того, хто сяде в почесне крісло міського голови – розклад сил в місцевій раді дуже сильно зміниться. Тож, я за це не переживаю. Хай важають мене найсильнішим – мені це лише додає наснаги і я готовий боротися ще з більшою відачею, бо впевнений, що перемога дійсно буде за нами.

Свого часу президент Нікарагуа – диктатор Сомоса казав: «Ви виграли вибори, а я виграв підрахунок голосів». Насаільки реальною Вам вбачається можливість фальсифікації виборів у Борисполі?

Я налаштований на мир. Однак, я завжди готовий до війни. Дійсно – увесь адмінресус знаходиться у руках моїх опонентів. І, власне, одна з причин мого «небалотування» на посаду секретаря міськради – у тому, що я звик до чесної боротьби. Як у спорті, так і в політиці. Я не хочу мати якийсь вплив на адмінресурс, я хочу перемогти чесно. Можу сказати навіть, що якщо вибори пройдуть легітимно і чесно – я прийму будь – який результат. Незалежно від того буде це для мене виграш, чи програш. Але станом на сьогодні я уже бачу, що ті виборчі дільниці, які сформовані, ті люди, які працюють у передвиборчих штабах моїх опонентів і ті методи, які використовувались ними на перших виборах – 25 жовтня… А це – так званий «політичний туризм» – вони переписували людей, тому що на деяких дільницях була просто аномальна явка. І тішить те, що на цих виборах вони уже цього зробити не зможуть, бо – за законом вони можуть лише півроку знаходитись на тих дільницях, де голосували.

Якщо говорити про явку, то ви знаходитесь дійсно в доволі жорстких умовах: з одного боку – дуже коротка виборча кампанія, з іншого – на це накладається нокдаун… Як ви збираєтесь «привести» свого виборця на дільниці?

На щастя, мої виборці – як і виборці «Європейської Солідарності» – це дійсно свідомі люди, які справді хочуть змін і мати комфортні умови для проживання у своєму місті, своїй ОТГ. Тому за це – я, чесно кажучи, навіть не переживаю. Я впевнений, що ті люди, які голосували за мене – прийдуть знову.

А стосовно передвиборчої агітації… Я нещодавно була у Борисполі і бачила бігборди Ваших конкурентів, а Ваших не помітила. Як так трапилось?

Знаєте, скільки у мене було білбордів на минулій кампанії? Два! А ще два – мої опоненти повісили догори дригом, вочевидь, сподіваючись, що таким чином – зроблять мені антирейтинг. Насправді ж, я навіть вдячний їм за подібні речі, бо левову частку піару – вони робили мені самі.

До речі ці перевернуті білборди «пролунали» на всю Україну.

Так, про це говорили навіть на деяких центральних телеканалом. Тобто, вийшло, що мені хотіли цим «насолити», а вийшло… Вийшло – як вийшло (посміхається).

У яку суму тоді (оскільки одні вибори Ви уже пройшли) обходиться передвиборча кампанія кандидата в мери? Якщо можна так сказати – скільки коштує посада мера?

Скажу так: в середньому – для тих політсил, або тих кандидатів у мери, які брали участь в попередніх виборах – кампнія коштувала від 200 до 300 тисяч доларів. Особисто моя обійшлась значно дешевше, тому що – як я вже казав, левову частку роботи за мене зробили  мої конкуренти, а ще ми зробили таку певну вертикаль – як я це називаю. Бо у нас же балотувались ще й кандидати в депутати місцевих рад. Їх у нас було 38 і кожен агітував – як за себе, так і за мене. І в результаті, це дало саме той ефект, який ми маємо на сьогоднішній день. Ми маємо офіційно почесне друге місце, хоча по факту – його можна назвати і першим.

На виборах 25 жовтня було понад 20 кандидатів на посаду мера. Сьогодні їх – 18. Хто ці люди?

Декого з них я знаю. Дехто – справді достойні люди. Зареєстровано трьох жінок. А про деяких я взагалі вперше чую… Я не виключаю, що це просто якісь технічні кандидати. Про себе скажу, що я – як ішов від «Європейської Солідарності» — так від неї і йду. А от деякі мої опоненти, які йшли від провладної партії – зараз її по суті зрадили, і йдуть самовисуванцями. Чому? Не знаю. Можливо, соромляться…

Місцеве самоврядування – це не надто «велика» політика. Водночас, для того, щоб вирішувати проблеми на місцях – звісно потрібні і знайомства, і контакти, і гарні стосунки з людьми з «великої» політики. З ким з українських політиків Ви знайомі?

Петро Олексійович Порошенко – великий політик? Свого часу я також працював з Арсенієм Петровичем Яценюком, і можу сказати, що це також окрема частина мого життя, якою я пишаюсь. Ви маєте рацію, говорячи, що для того аби вирішувати місцеві проблеми треба «тримати носа за вітром», і спілкуватися навіть не стільки – з ТОПовими політиками, як з профільними міністрами. Тому що, дуже багато проблем, які треба вирішувати на місцях – потребують або співфінансування, або бодай якогось поштовху від того, чи іншого міністерства. І для мене – як для мабутнього міського голови – це є невід’ємною частиною діяльності: їздити, спілкуватись з міністрами, їх заступниками, депутатами Верховної ради…

А кого з мерів інших українських міст Ви могли б охарактеризувати, як «прогресивного»?

Ну, когось одного назвати навряд чи зможу. Але особисто мені подобається політика мера Києва Віталія Кличка. Він, як і я прийшов зі спорту і зумів ламати певні стереотипи, показав, що справді здатен тримати столицю – можливо, в певному  напруженні, однак, містяни від цього – наскільки я можу судити – в цілому задоволені. Ще мені подобається політика міського голови Львова – Андрія Садового. Так, мабуть, є певні нюанси. Але так, як він відстоює інтереси містян – по карантинних обмеженнях, по якихось туристичних моментах – мені дійсно дуже імпонує. Імпонував колишній мер Конотопа – Семенихін. Мер Черкас також. Зокрема, як він став на захист підприємців… Тобто, я б склав якийсь вибірковий образ з тих людей, яких я назвав, бо у кожного з них – є що почерпнути.

На Вашу думку – які ТОП-5 проблем Борисполя є найбільш кричущими? Що потрібно вирішувати в перше чергу?

Ну, наші основні проблеми, мабуть – мало чим відрізняються від середньостатистичних по країні. Це і проблема з електропостачанням, і проблема сміттєзвалищ, які уже не витримують того навантаження, яке є і тому потрібен сміттєпереробний завод… У нас в місті також – нема куди піти з дітьми, бо культурно-розважальна сфера дуже слабо розвинута. У нас навіть кінотеатру нема, катастрофічно бракує зелених зон… Є лише один парк, і той – в не дуже гарному стані. Тобто спектр проблем – дуже широкий, але на сьогодні треба зосередитись на основному – на здоров’ї. Я вважаю, що 2021 рік має бути «роком лікаря». Тому що ми трішки забули про своє здоров’я. І та ситуація, яка склалась – коронавірус, пандемія, карантин – дійсно має нам відкрити очі. Тим паче, як показує практика – цей вірус дуже сильно мутує. Тож, першочергове завдання, яке стоїть перед нами – це зосередитись на якості надання медичних послуг.

А чи є у вас бачення шляхів вирішення цих проблем?

Так, у мене є програма, яка чітко розписана і опублікована й в соціальних мережах, і надрукована на листівках – я з нею йшов і на перших виборах – вона не змінилась. Єдине, що – як я вже сказав, я змістив основний акцент – в бік медицини… Але так само потребують підтримки мало захищені верстви населення, приміром, ті ж вчителі – бо рівень їхніх заробітних плат – залишає бажати кращого…

А яка середня заробітна платня у Борисполі?

За рахунок того, що дуже багато наших людей працює в аеропорту «Бориспіль» — то наше місто можна назвати, напевно, заможним. У нас, мабуть, нема жодної сім’ї, бодай один член яко не працював би в аеропорту. А в аеропорту зарплати непогані. І люди, в принципі – платоспроможні. Але навіть коли кошти є – їх не завжди, де можна витратити. Тож, вони їдуть в Київ і по суті залишають гроші там. А могли б реально своїми витратами збагачувати бюджет міста.

Якщо ми вже заговорити про аеропорт «Бориспіль», то мушу запитати: коли Ви станете мером – то чи робитимете щось для повернення аеропорту в юрисдикцію Борисполя, так би мовити. Чи все-таки – хай залишається в Гірській ОТГ, в результаті чого вона має шанс стати найбагатшою ОТГ в Україні?  

Скажу так: Це складно. Дуже складно. Але реально. Його перереєстрували буквально за одну ніч. Зрозуміло, що це було зроблено умисно. Але найцікавіше те, що дехто з тих, хто сьогодні претендує на крісло міського голови – спершу брали у цьому найактивнішу участь, а тепер їхнім основним гаслом є «Повернемо аеропорт громаді!». Але слухайте, ми ж усі маємо очі, вуха і добре розуміємо – що і як відбувалося. То, може, досить дурити людей? Тому – моя відповідь – так, я буду боротися за те, щоб повернути аеропорт в ОТГ Борисполя. Але ще я буду боротися і за те, щоб Бориспіль і Бориспільський район – по завершенню моєї каденції на посаді міського голови – об’єднався. Я не бачу сенсу ділити нас на Гірську, Вороньківську, Пристоличну громади… Це реально одна громада, одна сім’я, і проблеми у нас також спільні. Тож об’єднання Бориспільського району в географічних рамках, які були до цього поділу – я теж бачу своїм завданням.  Бо від цього виграли б усі: і містяни, і влада.

Найкращим показником успішності мера – є розвиток міста, куди входить кілька основних критеріїв: якість життя, мешканців, інвестиційна привабливість і інституційна спроможність органів влади – спілкуватися з людьми. Буручи до уваги ці аспекти – яким Ви бачите розвиток Борисполя? Яким у Вашому баченні це місто буде через 5 років, приміром?

Якщо говорити про згадані Вами критерії, то перше, що нам заважає – це монополізм. Якщо говорити про Бориспіль – то йдеться і про будівельну галузь, і про монополію на проведення тих чи інших робіт… Вона у нас не надто кричуща, але є. От якщо прибрати цю проблему, то одразу підуть і інвестори. Тому що інвестор нікуди не піде тудти, де його не хочуть бачити. І той загальнодержавний приклад, де нам обіцяли якихось «інвестиційних нянь» призвів до того, що інвестори навпаки відмовились сюди йти. Також потрібно створити зрозумілу для інвесторів міську раду. Депутати мають перестати бути для них ворогами, а перетворитись на партнерів, колег. І від цього виграють й містяни – бо їхнє життя стане комфортнішим. Тобто, одне тягне за собою інше. Якщо ми запускаємо до нас інвесторів, а вони мають «дружні стосунки» з владою – життя містян покращується.

Ви – політик нової формації. Натомість, переважна більшість Ваших конкурентів – це люди з доволі довгим політичним минулим, які встигли за своє життя поміняти не одну політичну партію. Які Ваші основні конкурентні переваги – перед Вашими опонентами і чому бориспільці мають відати свій голос за Вас?

Цікаве питання. Напевно – моя сновна моя перевага – як, і власне, основний недолік – це мій вік. Але це той недолік, який дуже швидко минає. Так, що в даному випадку – це все ж моя перевага. І я думаю, містяни це розуміють.

В попередній виборчій кампанії – ви нерідко використовували так званий політичний троллінг. Як виникла ця ідея і чи плануєте ви використовувати цей прийом зараз?

Ну, ідея виникла – коли ми зрозуміли, що наш основний електорат – це молодь. А для молоді донесення певних меседжів – більш прийнятка, коли в цьому є якась «перчинка». І до того ж це дійсно підвищує впізнаваність і пояснює якісь складні речі – дуже простою мовою. Але зараз ми переходимо у конструктивніше русло. Тому що тоді у нас – таким явним лідером перегонів був Анатолій Соловйович Федорчук. Зараз – якогось явного лідера нема, тому ми вирішили вести агітацію дещо конструктивніше. Однак, від певних елементів, які використовували тоді – відходити також не будемо.

Ну, про Вашу корову Глафіру і єнота Мішу, здається гуде вже не лише Бориспіль, а й вся Україна…

Так траплялось таке, що я – перебуваючи в інших містах – знайомився з людьми, які мені казали: «Ти з Борисполя? Це ж там був кандидат, який корову доїв… Доводилось зізнаватись, що це я…» (сміється)

А чому ніхто не підтримав челендж, до якого Ви закликали своїх опонентів?

Ну, бо челендж був про те, що якщо доїти корову, то – можливо, перехочеться доїти бюджет. Але по суті він був риторичним. Бо ми розуміли, що треба мати сміливість – аби на це відповісти. Але, на жаль, один з кандидатів незабаром захворів, а інший – не має такої сміливості і до сьогодні.

Якщо ми вже заговорили про гумор у політиці, то чи є у Вас улюблений політичний анекдот?

Розповів найсвіжіший: прокидається президент Зеленський зранку, на День Святого Миколая, дивиться під подушку – а там цукерки «Рошен». І таких анекдотів зараз просто маса. Я інколи їжджу на метро, слухаю людей і виникає такий якийсь збірний образ сьогоднішньої ситуації. Я думаю, що навіть якщо зайти кудись і спитати – перепрошую: «Ви ж чули, що це г*вно мале натворило?», — то ні в кого навіть не виникне запитання – про кого це йдеться…

Гаразд, повернімося до серйозних питань: Ви якось сказали, що для Вас – політиком, якого хочеться наслідувати – є Маргарет Тетчер. А вона свого часу говорила, що вона – «не політик консенсусу, а політик переконання». Наскільки для Вас ця ідея близька, і чи може трапитись так, що Ви можете бути для когось «зручним» мером?

Ну, «зручним» мером – точно ні, а от компромісним – так. Тому що, якщо це буде вигідним для ОТГ, для наших громадян, для реалізації якогось доброго задуму, то компроміс буде присутнім. Тому що все таки «місцева» політика – це дещо інше, ніж геополітика. І переважна більшість депутатів, які зайшли у міську раду – є місцевими. Чого, до речі – не можна сказати про усіх кандидатів, що балотуються в мери. Тож, з ними в будь-якому випадку доведеться домовлятись по якихось питаннях, аби доходити до певної згоди.

Чого б Ви побажали бориспільцям у вже новому – 2021-ому році?

Найактуальніше побажання – це звісно ж, здоров’я! Раніше я скептично доволі ставився до цього побажання. А зараз хочу побажати усім і кожному – бути здоровими! І вірити у те, що 2021-ий рік не повторить долю 2021-го року. Це – найголовніше!

Бліц

Мер, чи депутат? – Міський голова.

Менеджер від народу, чи слуга народу? – Гарний управлінець.

Локдаун: так чи ні? – Ой, ні… Український локдаун – як самурай. У нього нема мети. В нього – є лише шлях.

Зміни чи стабільніст? – Прогресивні зміни і рух вперед.

Літак чи автомобіль? – Автомобіль. Навіть ретро-автомобіль. Я просто трішко колекціоную їх.

Політичні партії: партнер чи домінант? – Інструмент для реалізації політичних задумів.

Остання книга, яку Ви прочитали? – Читаю зараз. Вахтанг Кіпіані «Справа Василя Стуса».

Останній фільм, який подивились? – 10 років не дивлюсь фільмів, у мене четверо дітей. Тільки мультики!

Який мультик? – «Лунтик» зараз дивимось.

Життєве гасло? — «Вище! Швидше! Сильніше!».

Стійкість чи компроміс? – Компроміс.

Закон чи домовленість? – Закон. Якщо не знаєш як вчинити – вчиняй по закону.

Справедливість чи вигода? – Справедлива вигода для містян.

Гроші чи час? – Час. Час не можна купити ні за які гроші.

Активність, чи флегматичність? – Мені імпонує активність. Але і флегматичність для політика – не є дуже поганою. Тому що це виважене прийняття кожного рішення. Сім разів відміряв – один відріж.

Боротьба чи спокій? – Тільки боротьба.

Мир чи війна? – Мир, але не шляхом капітуляції. Лише перемогою.

Борисенко, чи Байчас? – 17-го січня народ обере. Я вірю, знаю – хто це буде, але обирати людям.