1600 років під водою: сьоме диво світу підняли з морського дна

Він вважався одним із семи чудес стародавнього світу — і понад півтори тисячі років пролежав на дні моря. Тепер масивні кам’яні блоки легендарного Александрійського маяка знову побачили денне світло, даючи вченим шанс наблизитися до реального вигляду втраченої споруди.

Про це пише The Economic Times. 

Руїни Александрійського маяка понад 1600 років були розкидані на дні Східної гавані Александрії в Єгипті. Тепер дослідники підняли 22 масивні блоки з граніту та вапняку, деякі з яких важать понад 77 тонн. Частина каменів належала до головного входу споруди — серед них перемички, вертикальні бокові плити, горизонтальні балки та порогові елементи.

Роботи проводили під науковим керівництвом археологині та архітекторки Ізабель Ері з National Centre for Scientific Research (CNRS). Аналіз підтвердив: підняті елементи пов’язані з основним порталом маяка. Оскільки саме вхід визначає “відбиток” будівлі, ці блоки стали ключовими орієнтирами для точнішої реконструкції. Тепер дослідники можуть спиратися не на припущення, а на конкретні архітектурні параметри.

Відомо, що споруда поступово руйнувалася через серію середньовічних землетрусів. Її частини падали в гавань етапами, а хвилі розкидали уламки на площі близько чотирьох акрів (1,6 гектара). Під водою фрагменти лежали у перемішаних шарах різних періодів перебудови, що значно ускладнює аналіз.

Задовго до підйому каменів команди CNRS детально картографували морське дно. До 2014 року було задокументовано майже 3000 блоків, а згодом кількість відомих фрагментів зросла до близько 5000. Неглибока вода дозволяла пірнання, однак хвилі та стоки погіршували видимість. Саме ретельне підводне картування зробило нинішню операцію точковою: замість хаотичних пошуків дослідники змогли цілеспрямовано підняти елементи головного входу.

Після підйому кожен блок детально сфотографували з різних ракурсів і створили його 3D-модель методом фотограмметрії. Це дає змогу точно вимірювати камені навіть після стабілізації або повторного занурення у воду. На різьбленні видно поєднання єгипетських традицій і грецьких будівельних технік. Сліди інструментів, пази й отвори свідчать, що будівельники скріплювали блоки металевими затискачами, а не товстими шарами розчину, що, за науковими оцінками, дозволило завершити проєкт лише за 15 років.

Окремі гранітні моноліти, ймовірно, були повторно використані зі стародавнього об’єкта в Абу-Раваші, що датується епохою раннього будівництва пірамід. Якщо це підтвердиться, маяк включав у себе ще давніші архітектурні елементи.

Французьке геологічне дослідження пояснює, чому збереглося так мало вапняку: м’якші блоки могли бути використані пізнішими будівельниками. Натомість міцний граніт витримав століття під водою.

Втім, підняття каменів створює нові ризики. Під час висихання у вологому камені кристалізується сіль, що може спричиняти тріщини. Тому консерватори очищують поверхні та уповільнюють процес сушіння. Частину фрагментів після сканування повертають під воду, адже морське дно іноді забезпечує кращий довготривалий захист. До того ж єгипетські правила дозволяють піднімати лише об’єкти вагою близько 100 кг, тому цифрова документація є ключовою для масивних елементів.

Поєднуючи нові знахідки з роками підводних сканувань, дослідники наближаються до створення повноцінної цифрової моделі маяка. Така реконструкція допоможе продемонструвати справжній масштаб пам’ятки, не наражаючи оригінальні камені на небезпеку. У майбутньому музеї можуть використати 3D-моделі для інтерактивних експозицій, що покажуть інженерні рішення античності на основі точних даних, а не припущень. Водночас частина фрагментів може так і залишитися під водою — і цифрове відтворення неминуче міститиме прогалини там, де історія втрачена назавжди.

Александрійський маяк був побудований за правління Птолемеїв на початку III століття до н. е. і залишався активним орієнтиром для моряків до XIII-XIV століть, коли сильні землетруси (796-1323 роки н.е.) призвели до його руйнування. Залишки його конструкції частково зберігалися до 1480 і пізніше були використані в будівництві фортеці Кайтбея в XV столітті.

Висота маяка була величезною: за одними даними, 120 м, за описами Ібн -аль – Сайха (XI ст.) – 130-140 м, за іншими даними – 180. Основа нижньої вежі була квадратною – розмір сторони 30,5 м. Нижня вежа висотою 60 м була складена з кам’яних плит, прикрашених витонченими скульптурами, а плоский дах, прикрашений куточками величезними статуями Тритона, служив основою середньої частини.

Середня, восьмигранна, вежа заввишки 40 м, облицьована біломармуровими плитами. Верхня башта – ліхтар – кругла, з куполом, встановленим на гранітних колонах, була увінчана величезною бронзовою статуєю покровителя морів Посейдона (або статуєю Зевса Спасителя) заввишки 8 м.

На верхівці третьої вежі в об’ємній бронзовій чаші тліло деревне вугілля, відблиск якого за допомогою складної системи дзеркал на 100 миль вказував місцезнаходження гавані.

Як розповідало BitukMedia, археологи зробили відкриття, яке може переписати історію римської Британії: на північному сході Англії виявили сліди масштабного промислового центру Римської імперії — з рекордною кількістю артефактів, пов’язаних із виробництвом зброї та торгівлею.