Колись вони були домашніми улюбленцями і захисниками обійсть. А тепер живуть у зоні бойових дій на території України, ховаються від обстрілів і виживають за законами дикої природи. Вчені зафіксували разючі зміни у покинутих собаках – за короткий проміжок часу вони набули рис диких видів, як-от вовки та койоти.
Про це пише The New York Times.
Дослідження, опубліковане в грудні в журналі Evolutionary Applications, показало: війна стала потужним фільтром, який за короткий час змінив зовнішність і поведінку тварин.
Науковці зібрали дані про 763 собаки у дев’яти регіонах України. Вони працювали з притулками, ветеринарами, волонтерами. Найскладніше було на передовій.
Дані з фронту збирав зоолог Львівського університету Ігор Дикий. З 2022 року він два роки служив добровольцем у ЗСУ: спочатку біля Лимана на Донеччині, пізніше — під Харковом.
“У селі Зарічне з нами жило багато безпритульних собак. Вони були налякані обстрілами; деякі мали контузії. В однієї маленької собаки була неправильно зрощена зламана лапа, інша втратила око через вибух”, — згадує він. Військові підгодовували тварин, давали прихисток і за можливості лікували.
Більшість собак у зоні бойових дій більше не мали характерних “домашніх” рис. На фронті майже не траплялися короткі морди, як у французьких бульдогів, або видовжені, як у такс. У багатьох зменшилася маса тіла.
Як зазначила співавторка дослідження Марія Марців, на передовій частіше виживають собаки з ознаками так званого “дикого фенотипу” — зі стоячими вухами, прямим хвостом і меншою кількістю світлих плям. Саме такі риси характерні для вовків, койотів та інших диких псових.
Науковці також зафіксували меншу кількість старих, хворих і травмованих тварин у зоні бойових дій. Частіше собаки жили зграями.
“Війна діє як потужний фільтр, відбираючи риси, що підвищують шанси на виживання в екстремальних умовах”, — пояснює дослідниця Малґожата Вітек з Університету Гданська.
Попри стрімкі зміни, вчені наголошують: йдеться не про прискорену еволюцію. Зміни відбуваються надто швидко, щоб бути результатом молекулярних процесів. Просто в умовах війни виживають ті тварини, чиї фізичні характеристики краще підходять до небезпечного середовища.
Менша маса тіла, наприклад, зменшує ризик підриву на міні. Компактність допомагає ховатися в укриттях і робить тварину меншою мішенню для уламків.
Більшість собак усе ще залежать від людей, хоча доповнюють раціон рослинами або полюванням. Частину тварин військові взяли під опіку.
Втім, дослідники зафіксували і випадки повної втрати залежності від людини — процес, який називають фералізацією.
Хоча дослідження стосувалося лише собак, воно піднімає ширше питання — як війна впливає на довкілля.
“Якщо навіть мобільні та пристосовні собаки так сильно страждають від війни, що ж тоді відбувається з видами, які менш рухливі і мають вузькі вимоги до середовища?” — зауважив австралійський еколог Еван Рітчі, який не брав участі в дослідженні.
Керівниця проєкту Малґожата Пілот формулює це жорстко: війни — це не лише гуманітарні кризи. Це ще й екологічні катастрофи.
Фронт змінює людей. Тепер ми бачимо, що він змінює і тварин — швидко, безжально, залишаючи сліди навіть у формі вух і хвоста. Війна переписує не лише мапи, а й біологію виживання.
Як розповідало BitukMedia, військові врятували собаку, який пережив влучання КАБ на позиції.