Пляшка часу: родини солдатів Першої світової отримали звістку через століття

Вони писали ці листи, коли ще вірили, що повернуться додому. Через 109 років слова солдатів Першої світової війни, замкнені у скляній пляшці, знову побачили світ — на піщаному узбережжі Австралії. Так море повертає нам не лише речі, а й пам’ять.

Про це розповідає ABC News.

Під час прибирання пляжу Вартон-Біч місцева жителька Дебра Браун разом із родиною натрапила на стару скляну пляшку, наполовину занесену піском. Усередині — два аркуші паперу, вицвілі від часу. Коли сім’я обережно розгорнула їх, стало зрозуміло: це не просто випадкове сміття, а справжнє послання з минулого.

У листах стояла дата — 1916 рік. Їх написали Малколм Александер Невіл і Вільям Кірк Гарлі, солдати Першої світової війни, які саме тоді пливли до фронту. Один із листів адресований матері Невіла, інший — “тому, хто знайде”.

“Ми прибирали берег, коли донька підняла пляшку. Вона була стара, мутна, але всередині щось блищало. Коли ми побачили аркуші, я зрозуміла — це щось надзвичайне”, — згадує Дебра.

Невіл, уродженець містечка Вілкават у Південній Австралії, був звичайним 28-річним хлопцем, який мріяв повернутися додому. Але через кілька місяців після того, як кинув пляшку в море, він загинув у Франції.

Дебра за допомогою соцмереж розшукала його правнука, Гербі Невіла. “Я виріс, слухаючи історії про дядька Малколма від своєї тітки, якій зараз 101 рік. Але ми навіть не уявляли, що колись отримаємо його справжній лист. Це просто неймовірно”, — розповів він в ефірі ABC News.

Другий лист належав Вільяму Кірку Гарлі, який після війни повернувся додому. Його онука Енн Тернер каже, що для їхньої сім’ї це стало справжнім дивом:
“Ми всі були приголомшені. П’ятеро його онуків досі живі, і з того моменту ми постійно на зв’язку. Це ніби наш дідусь подав знак із потойбіччя”.

У листах обидва солдати писали спокійно, навіть жартували, не уявляючи, що за кілька місяців на них чекають окопи, холод і смерть. “Ці хлопці йшли на війну, ще не знаючи, що чекає попереду. У їхніх словах — оптимізм і віра, від яких стискається серце”, — зізнається Дебра Браун.

Після того, як жінка розшукала обидві родини, вона надіслала листи їхнім нащадкам. “Це було дуже зворушливо — наче ми виконали якусь місію від імені тих, хто не встиг повернутися додому”, — каже вона.

Науковці з Університету Західної Австралії припускають, що пляшка могла проплисти лише кілька тижнів після того, як її кинули в океан у районі Великої Австралійської затоки, перш ніж хвилі прибили її до берега. Потім вона пролежала під піском понад сто років. “Ймовірно, пляшку викинуло на берег і засипало піском. Так вона й збереглася всі ці десятиліття”, — пояснив професор Чаріта Паттіараччі.

Історія зворушила не лише Австралію. У рідному місті Малколма Невіла, у Південній Австралії, місцеві історики та мешканці говорять, що знахідка викликала “феноменальний інтерес”. “Це змушує замислитися, як далеко ці хлопці поїхали, щоб боротися за свою країну”, — сказала історикиня Морін Штайнборнер, яка колись відвідувала могилу Невіла у Франції.

І хоч пляшка пролежала під піском понад століття, її послання долетіло саме туди, куди й мало — до сердець тих, хто пам’ятає.

До речі, як розповідало BitukMedia, торік у Шотландії під час ремонту 209-річного маяка також знайшли пляшку з листом 1892 року — від інженерів, які встановлювали світло на його верхівці. Виходить, історія таки має звичку повертатися, якщо ми готові її почути.