Він тричі приходив до військкомату, щоб потрапити на фронт. А після того, як втратив руку у боях на Курщині, не зламався і вирішив повернутися в стрій. Бо, каже, військова справа – це його покликання.
Історію хлопця розповіли в UNBROKEN.
Сергію Серпіянову із Житомира – 20. Ще на початку повномасштабного вторгнення він був студентом технікуму, навчався на електрогазозварювальника. Але мріяв не про зварювальний апарат, а про військову форму. Коли виповнилося 18, прийшов до територіального центру комплектування. І не раз.
“Я тричі приходив у військкомат, щоб мене взяли. Щоразу казали, що я занадто молодий. Проте наполегливість, ще раз наполегливість і згодом усе вийшло. Я просто відчуваю, що військова справа – це моє”, – згадує Сергій.
Він приєднався до 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. Разом з побратимами воював на Курщині. 9 лютого 2025 року під час 12-денного утримання позицій під жорстким вогнем Сергій отримав важке поранення.
“Ми були на позиціях 12 днів і нас потроху почали оточувати. Обстрілювали усім буквально. Мене поранило після вибуху міни. Зразу чув такий сильний вибух, дивлюсь на руку, а там наче як діра”, – розповідає військовий.
На евакуацію Сергій очікував понад 12 годин. За його словами, обстріли були настільки інтенсивними, що вибратись звідти тоді здавалося чимось неможливим. Тож говорить: “Я дуже вдячний побратимам, які мене евакуювали. Бо шанси були мізерні”.
У Сумах лікарі ампутували ліву руку і зробили фасціотомію на правій нозі. Після цього Сергій розпочав реабілітацію у Центрі UNBROKEN. За чотири місяці занять із фізичним терапевтом він отримав біонічний протез руки та вже впевнено ним користується.
“Спершу думав, що це щось дуже незвичне, незручне, а зараз все більше і більше стає цікаво, що я можу ним робити”, — усміхається захисник. Його реабілітація проходить успішно і майже добігає кінця. Вже незабаром хлопець повернеться до ЗСУ.
“Я залишатимусь військовим. Бо це про внутрішню історію. Це моє”, – каже Сергій Серпіянов.
Як розповідало BitukMedia, 37-річний ветеран Іван Роман, який втратив руку, ногу і частково зір через поранення на фронті, вступив до Львівського державного університету фізичної культури. Він мріє стати тренером зі стрільби з лука і вже сьогодні впевнено йде до цієї мети.