Найбільш таємничий шматок тканини у світі не був обернутий навколо закривавленого тіла. Так вважає бразильський 3D-дизайнер і спеціаліст з цифрової реконструкції облич Сісеро Мораес, який провів комп’ютерне моделювання Туринської плащаниці. Цифрова правда, виявлена через століття, суперечить багатовіковій легенді.
Про це розповідає Live Science.
Знаменита Туринська плащаниця – один із найзагадковіших і найсуперечливіших артефактів в історії. Йдеться про довгий шматок старовинної лляної тканини, на якому слабко, але чітко проступає негативний відбиток оголеної чоловічої фігури на повний зріст, що нагадує традиційні зображення Ісуса Христа. На відбитку навіть видно сліди крові, схожі на рани від розп’яття…
Коли була виготовлена плащаниця, яке її походження – науковці, історики та релігійні діячі роками не можуть дійти згоди. Дві найбільш поширені теорії полягають у тому, що це витвір мистецтва, створений в епоху Середньовіччя, або це священна реліквія – справжній саван, в який було обернуто тіло Ісуса після його смерті.
Туринська плащаниця, реліквія, яку багато хто вважає поховальним покривалом Ісуса Христа, ймовірно, ніколи не торкалася справжнього людського тіла. Такого висновку дійшов бразильський графік Сісеро Мораес у дослідженні, нещодавно опублікованому в науковому журналі Archaeometry.
Мораес, який спеціалізується на історичній 3D-реконструкції облич, змоделював, як тканина поводиться при накриванні тривимірного людського тіла, а також — барельєфної (плоскої) скульптури. Після віртуального “обгортання” обох моделей тканиною, дослідник порівняв отримані результати з фотографіями плащаниці, зробленими у 1931 році.
Результати були красномовні: відбиток на Плащаниці майже точно повторює те, як тканина виглядає на низькорельєфній скульптурі. Натомість, при моделюванні з тілом зображення виходить спотвореним і роздутим через об’єм. Такий ефект Мораес назвав “ефектом маски Агамемнона” – за аналогією зі знаменитою золотою посмертною маскою з Мікен (Греція).
“Зображення на плащаниці відповідає скоріше контактній поверхні з барельєфом, а не об’ємним тілом”, — пояснив дослідник. На його думку, образ могли створити за допомогою пігментів або навіть гарячої поверхні — на дерев’яному, кам’яному чи металевому зразку.
Датування вуглецем ще у 1989 році віднесло створення плащаниці до періоду 1260–1390 років, що збігається з епохою, коли в Європі були поширені плоскі релігійні зображення на надгробках і в храмах.
Попри те, що нове дослідження не ставить остаточну крапку в суперечках довкола плащаниці, воно вкотре ставить під сумнів її автентичність. Сам Мораес називає цю реліквію “шедевром християнського мистецтва” й припускає, що її могли створити навмисно в поховальному контексті.
Інші фахівці вважають, що нове дослідження лише підтверджує те, що історики мистецтва знали вже давно. Професор християнської історії Андреа Ніколотті з Турина зазначає: “Ще кілька століть тому було зрозуміло, що зображення на плащаниці — це проєкція, а не контактний відбиток”.
Попри це, Мораес підкреслює, що метод 3D-моделювання є доступним, відтворюваним і наочно демонструє силу цифрових технологій у розкритті історичних та релігійних таємниць.
Як розповідало BitukMedia, на початку березня 2025 року, під час сімейної прогулянки пагорбом в Ізраїлі, трирічна дівчинка підібрала “гарний камінчик”. Випадкова знахідка виявилась стародавнім артефактом – амулетом у вигляді скарабея, що датується середньою бронзовою добою.