Міністерство культури та інформаційної політики України включило весільний обряд “заплітання долі” до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Цей давній обряд, який зберігся переважно у Стрийському районі Львівської області, є символом родинної єдності, поваги до предків і побажання щасливої долі молодятам.
Про це повідомили в МКСК.
Обряд, відомий також як “завивання віночка”, проводиться у передвесільні дні — традиційно в четвер або п’ятницю. У його центрі — магічне плетіння “барвінкової долі” з символічних рослин, пісень і обрядових дій, що мають сакральне значення для майбутнього подружжя. Вважається, що якщо віночок та “доля” будуть зшиті суцільною ниткою без вузлів, шлюб буде спокійним і безконфліктним. Вінок та “долю” плетуть тільки тим, хто вступає у шлюб уперше.
Ритуал починається зі збирання барвінку — наречена з дружками та наречений з дружбами вирушають у ліс чи на луг, співаючи обрядових пісень. Зібраний барвінок миють (“купають”), сушать, освячують у церкві, а згодом вносять у хату разом з іншими обрядовими символами — весільним короваєм, “колачами”, зерном, медом і солодом.
Ключова роль у церемонії належить батькам нареченої: саме вони розплітають її косу, розчісують волосся, а тоді заплітають наново — вже як дружині, прикрашаючи голову барвінковим віночком. Це символ переходу дівчини до нового соціального статусу.
Кульмінаційним моментом є ритуал “посаду”, що символізує остаточне поєднання двох родів. Він включає викуп “барвінкової долі”, виголошення “прощі” молодими, батьківське благословення та громадське схвалення шлюбу з частуванням гостей (обряд “дарин”).
Нарешті батьки нареченої передають молодим “барвінкову долю” — велику квіткову гірлянду, яку кладуть під іконами або на стіл перед молодятами. До весілля її ховають від чужого ока, а після — зберігають як родинний оберіг на все життя.
У деяких селах вінки для нареченої й нареченого плетуть окремо, у їхніх родинних домівках, після чого об’єднують у спільну “барвінкову долю” — символ єдності двох родів.
За традицією після весілля вінки та барвінкову долю подружжя зберігало все життя як оберіг сімейного щастя.
Внесення цього обряду до Національного переліку — це не лише визнання його унікальної культурної цінності, а й крок до збереження глибоких весільних традицій українського народу для майбутніх поколінь.
Як розповідало BitukMedia, Сокальську сорочку додали до списку нематеріальної культурної спадщини України.