Оберіг сімейного щастя: весільний обряд внесли до Нацпереліку нематеріальної культурної спадщини

Міністерство культури та інформаційної політики України включило весільний обряд “заплітання долі” до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Цей давній обряд, який зберігся переважно у Стрийському районі Львівської області, є символом родинної єдності, поваги до предків і побажання щасливої долі молодятам.

Про це повідомили в МКСК.

Обряд, відомий також як “завивання віночка”, проводиться у передвесільні дні — традиційно в четвер або п’ятницю. У його центрі — магічне плетіння “барвінкової долі” з символічних рослин, пісень і обрядових дій, що мають сакральне значення для майбутнього подружжя. Вважається, що якщо віночок та “доля” будуть зшиті суцільною ниткою без вузлів, шлюб буде спокійним і безконфліктним. Вінок та “долю” плетуть тільки тим, хто вступає у шлюб уперше. 

Ритуал починається зі збирання барвінку — наречена з дружками та наречений з дружбами вирушають у ліс чи на луг, співаючи обрядових пісень. Зібраний барвінок миють (“купають”), сушать, освячують у церкві, а згодом вносять у хату разом з іншими обрядовими символами — весільним короваєм, “колачами”, зерном, медом і солодом.

Ключова роль у церемонії належить батькам нареченої: саме вони розплітають її косу, розчісують волосся, а тоді заплітають наново — вже як дружині, прикрашаючи голову барвінковим віночком. Це символ переходу дівчини до нового соціального статусу.

Кульмінаційним моментом є ритуал “посаду”, що символізує остаточне поєднання двох родів. Він включає викуп “барвінкової долі”, виголошення “прощі” молодими, батьківське благословення та громадське схвалення шлюбу з частуванням гостей (обряд “дарин”).

Нарешті батьки нареченої передають молодим “барвінкову долю” — велику квіткову гірлянду, яку кладуть під іконами або на стіл перед молодятами. До весілля її ховають від чужого ока, а після — зберігають як родинний оберіг на все життя.

У деяких селах вінки для нареченої й нареченого плетуть окремо, у їхніх родинних домівках, після чого об’єднують у спільну “барвінкову долю” — символ єдності двох родів.

За традицією після весілля вінки та барвінкову долю подружжя зберігало все життя як оберіг сімейного щастя.

Внесення цього обряду до Національного переліку — це не лише визнання його унікальної культурної цінності, а й крок до збереження глибоких весільних традицій українського народу для майбутніх поколінь.

Як розповідало BitukMedia, Сокальську сорочку додали до списку нематеріальної культурної спадщини України.