Захід все ще не готовий надавати Україні зброю, яка била б у глибину росії. Натомість, світові столиці очікують, що навесні українська армія піде у контрнаступ. Потім будуть переговори, які дозволять уникнути приниження росії. Кремлю скажуть звільнити материкову Україну, а щодо Криму буде великий знак питання.
Такі думки висловив у інтерв’ю BitukMedia політолог Католицького університету у Парижі, автор книги “Гібридна війна в Україні. Які перспективи?” Ульріх Буна.
– Уже рік триває війна України із росією. Чи згодні ви, що її можна було б уникнути, але проблема у бракові стратегічного бачення на Заході?
– Нажаль, так. Брак стратегічного бачення демонстрували і США, і ЄС. З 2010-х “Захід” зробив Україну побічним питанням, так же само як Балкани та Молдову, і зосередився на власних проблемах – борговій кризі у Євросоюзі, війні з терором, партнерстві із Азією. І на прагненні не збільшувати напругу з Росією. Варто згадати рішення Обами про “перезапуск” стосунків з Росією, політику умиротворення Меркель і дипломатію примирення Макрона. Більшість західних країн намагалися умиротворити Росію та забезпечити економічні стосунки із нею. Результати ми бачили у Грузії, Сирії, Лівії, а з 2014 року – і в Україні.
І так тривало до 24 лютого минулого року, коли західні лідери нарешті зайняли позицію проти Росії. Проте, нажаль, західні союзники досі не готові надати зброю, яка могла б наносити удари вглиб російської території.
– Який найбільший прорахунок зробив Захід? Чому ця війна почалася?
– Уже на Мюнхенській безпековій конференції 2007 року риторика Росії щодо Заходу стала агресивною. Ще більш вона радикалізувалася після протестів на Болотній площі у Москві (протести проти фальсифікацій виборів до російської Держдуми. Почалися у 2011-му і тривали до 2013-го, – ред.). Я вважаю, що найбільшою помилкою Європи та США було те, що вони вважали, що це просто риторика, що Кремль насправді так не вважає. Політика Путіна ставала все більш агресивною, а Захід вирішив закривати на неї очі.
Отруєння та вбивства критиків Кремля на території європейських країн, бомбардування цивільних у Сирії, масовий допінг на олімпіадах, анексія Криму… – усі ці речі були ілюстрацією радикалізації Кремля. Там тестували межі того, що можна зробити без наслідків. Міжнародна спільнота завжди недостатньо реагувала і відмовлялася визнавати Росію тим, чим вона ставала: державою-негідником.
лідерам усіх країн очевидно, що україна має перемогти
Цей цикл закінчився 24 лютого минулого року. Тепер усім лідерам країн очевидно, що Україна має перемогти Росію. І остання Мюнхенська конференція підкреслила, що Захід об’єднаний, більш ніж ніколи, довкола того, щоб забезпечити військову й економічну поразку Росії.
Тепер Путін заявив про вихід із Угоди про скорочення й обмежування стратегічних наступальних озброєнь. Але вона і так уже давно ефективно не працює, взаємні інспекції озброєння були припинені. США звинуватили Росію у наявності 1,5 тис боєздатних ядерних ракет. Путін намагається в черговий раз налякати світ, але усім уже байдуже до брязкання ядерною зброєю у Кремлі.
– Яке, на вашу думку, значення має візит Байдена до Києва?
– Візит Байдена до Києва став історичним із багатьох ракурсів. Це був перший візит американського президента до України з 2008 року. І це був перший в сучасній історії випадок, коли американський президент їде у зону бойових дій, де немає американських солдатів.
Цей візит несе багато символів. Перший – що стільки б зусиль Росія і її солдати не докладали, аби знищити чи зруйнувати Україну, вона досі вільна. Другий – це знак незмінної підтримки від США та “вільного світу”, яку Україні будуть надавати, аби вона чинила опір Росії. Це про боротьбу за цінності, демократію, свободу і за верховенство міжнародного права, яке визначилися після Другої світової.
з точки зору москви, візит байдена означає, що росія воює проти нато
З точки зору Москви, візит Байдена є свідченням того, що Росія воєю проти НАТО, а не проти України, яка бореться за своє виживання. Тож я не думаю, що візит Байдена став стримуючим фактором для Москви. У Кремлі все ще думають, що вони можуть виявитися більш витривалими, ніж союзники України, і врешті-решт перемогти. Це ілюзія, але Москва постарається із усіх сил завоювати якомога більше територій до прибуття західних танків у квітні.
Найкращий спосіб стримати Росію від ескалації – це зменшити її військовий потенціал на полі бою і через санкції, які зменшать її можливості фінансувати виробництво зброї.
– Китай нещодавно опублікував “мирний план” завершення війни між росією та Україною. Яке ваше ставлення щодо нього?
– Китай зараз у скрутному становищі. З одного боку, він хоче підтримати Росію у її намаганніі знищити міжнародний світовий порядок, який існує з 1945 року, і в її протистоянні Заходу. Але з іншого боку, Пекіну як ніколи потрібні економічні зв’язки із Заходом після того, як його економіка постраждала від COVID-кризи. Тому він намагається балансувати, надаючи певну підтримку Москві (чіпи, уніформа тощо), але не бере забагато обов’язків, щоб уникнути західних санкцій.
китайцям видається очевидним, що росія не може виграти війну. але програш на полі бою стане ударом по амбіціях пекіну
Нещодавня мирна ініціатива Пекіна є точним відображенням цієї еквілібристики: звинувачувати Захід у війні, але оголошувати заклик до припинення вогню, оскільки китайцям видається очевидним, що Росія не може виграти цю війну. Однак поразка Росії на полі бою завдасть потужного удару по амбіціям Китаю кинути виклик світовому порядку і перемогти США.
– Якими будуть, на вашу думку, наступні шість місяців у війні росії та України?
– Усі західні столиці, схоже, очікують наступного розвитку подій в Україні: українська армія, витримавши зимовий наступ Росії, навесні почне новий контрнаступ завдяки західній зброї, особливо танкам. Цей наступ має бути достатньо потужним, щоб завдати серйозної поразки Росії, ймовірно, на південному фронті, і примусити Москву йти на переговори у слабкій позиції слабкості, щоб уникнути повної капітуляції та приниження Кремля. Ймовірно, на переговорах будуть говорити про те, що усі російські війська мають залишити територію України, з великим знаком питання щодо Криму.
Такий сценарій не виглядає нереалістичним: російська армія має все більше проблем із якістю війська, а величезна кількість живої сили, кинута нею в наступ на Донбасі, не дала жодного суттєвого результату, принісши неприйнятні в довгостроковій перспективі втрати. Натомість, Україна готує нові війська на західних танках і, схоже, збирає людську силу.
ні росія, ні захід не мають можливості фінансувати цю війну роками
Зважаючи на це, ще невідомо, чи матиме Україна достатньо людського потенціалу і чи отримає достатньо боєприпасів і бронетехніки для рішучого прориву. Також незрозуміло, як Кремль відреагує на нищівну поразку. Чи підніме він ще більше ставки, оголосивши масову мобілізацію? Чи доживе Путін до такої поразки?
Є багато невідомих у сценарії, якому віддають перевагу західні союзники. Але очевидно, що війна на виснаження, у якій ми зараз перебуваємо, не триватиме вічно. Ні Росія, ні західні країни не мають можливостей фінансувати цю війну протягом багатьох років, і рішення доведеться приймати у найближчі місяці.