У ніч на 30 вересня російський диктатор володимир путін підписав укази про визнання суверенітету херсонського та запорізького народів на основі псевдо-референдумів. У цей же час BitukMedia спілкувалося із мешканкою міста, якому такої долі вдалося уникнути, – Анастасією Скубловою із Миколаєва. Одночасно на місто налетіли дрони «Шахіди» і дівчина відповідала на питання журналіста із підвалу.
Настя розповіла BitukMedia про те, як живе зараз місто, як вдається підтримувати побут за відсутності нормального доступу до води і під час постійних обстрілів.
– Насте, прочитав у мережі, що ваше місто вже величезну кількість днів без води. Вирішив запитати, як ви.
– Із 12 квітня (без води, – ред.).
Та як. Іранські дрони он літають зараз. Вдень касети. Вночі С-300. По-миколаївськи.
– “Гребете”? Навіть не питаю, чи “вигрібаєте”.
– М’яко кажучи, що залишається? (смайлик сміється до сліз) Людина до всього звикає. Але вже хочеться відвикати.
– Як поживає звіринець (у Анастасії пацюки, собака, кіт і равлики-ахатини, – ред.)?
– Головне, що здорові, – все інше буду вирішувати вже потім. Але буде багато клопоту, нажаль. Собака, наприклад, раніше добре знав, що туалети – це коли ми прийдемо додому з роботи. І терпів дуже гарно. А зараз ми постійно з ним і в приватному будинку. Це треба буде декілька місяців знову адаптувати до вигулу та до того, що коли він вдома, сам – то це нормально.
– Вода, як я розумію, у вас привізна?
– Так, привізна. З крану тече солона “жижа”. Іноді коричнева. Але після півтори місяці взагалі без води в крані… Можу сказати, що то ще не погано.
– Не думали встановити якийсь фільтр, можливо, потужний, промисловий?
– То нема сенсу. У мене свекор розуміється на сантехніці. Вони встановили фільтр, йому прийшла хана через місяць . Ми зараз просто труби замінюємо на пластик, щоб вони не лопали. Бо вода у водогоні все роз’їдає. Вода з лиману ж бо.
труби замінюємо на пластик, щоб вони не лопалися. Бо вода з лиману все роз’їдає
Мені ще з районом поталанило. У нас вона майже постійно прозора. А є райони, де ну дуже погано.
– Нічого собі! У вас сантехніку можна замінити.
– У нас і доставка їжі працює. Миколаїв – дивне місто (смайлик сміється до сліз).
– Загалом, місто живе.
– Ну просто я ж не виходжу. Зовсім. Із 24 лютого. З двору. То щось там може і відбувається, але я не в курсі у повному обсязі. Люди живуть загалом… Нажаль от сьогодні на зупинці показало, що небезпечно то (в наслідок обстрілу касетними снарядами 29 вересня на зупинці у Миколаєві 3 людини загинули, 12 отримали поранення, – ред.). А ми лякані. Чоловік сам виходить, якщо в магазин треба чи ще куди.
– У такій самоізоляції – переосмислюєш життя?
– Та я б не сказала… Побут все одно є. Інтернет. Просто я звикла до напруженого графіку на роботі. То вдома нервую. Зараз хочу уже якомога скоріше вийти на роботу. Та й бісить режим сну. Спати нормально не реального з тими літунами і гепанням. Вони останнім часом стріляють кожного дня з першої години ночі до трьох. Звісно, ми до цього часу не спимо. Потім до 11 ранку спимо. І вже ніякі, бо то поганий час для організму.
Я думала, що буду займатися саморозвитком, але куди там. Чесно, з тими прильотами думаєш – краще серіал подивлюся, щоб відгородитися. У мене загалом останнім часом втома від усіх.
Переосмислення було у перші два місяці війни. А потім – день сурка. Наші нерви тримаються на Telegram-каналі “Николаевский Ванёк” – це військовий канал, для півдня актуальний. От щиро дякую тому чуваку, що він його веде.
(У цей час у Telegram-каналах з’являється інформація про підписання путіним указів про визнання сувереніту Херсонської та Запорізької областей)
– “Дєд” (прізвисько путіна серед прихильників Олексія Навального в росії, – ред.) південь України анексує.
– Ну подивимося. Ми думаємо, що по півдню он і “ядеркою” можуть. Такого у нас ще не літало. І чомусь всі такі “ми стурбовані”. Ну от якщо наші в Херсон зайдуть – тоді. Типу, щоб нікому не дістався.
думаємо, що по півдню можуть ударити “ядеркою”. такого у нас ще не літало
Хоча я все таки думаю, що не буде. Що це скоріше інфополе займають.
(У цей час по Миколаївщині прилітають три дрони-камікадзе «Шахед-136», один влучає в адмінбудівлю у Миколаєві)
– По вас прилетіло.
– Ми почули. І продовжується (злісний емодзі).
– Та я не думаю, що вдарять ядеркою. Не захочуть потім у Криму больбатися в радіоактивному морі. Як ви, до речі, питну воду роздобуваєте? Скільки вам дають?
– Скільки треба. Каністра з очищеною водою кожного дня майже приїжджає і стоїть годинами. І десь є свердловини. Скільки треба, стільки береш.
– Тобто, вистачає і помитися, і їжу приготувати.
– Миємося ми технічною. Я навіть зуби нею чищу. Я не з тих, хто річки боїться, то нормально, не отруїлася. Але в нас вона прозора. В ось у інших районах вона бува жовтою, коричневою. У нас зрідка таке.
– І як воно для шкіри?
– Шкірі норм. Страждає волосся сильно. І техніка. Як то пральна машинка і бойлер. Метал іржею вкривається дуже швидко.
– У вас зараз спокійно?
– Ніби затихло. Та відбій ще почекаємо в укритті.
Прочитати липневе інтерв’ю із Анастасією Скубловою Війна розділила місто на два світи – мешканка Миколаєва ви можете за посиланням.