Руфіна Базлова – молода опозиційна білоруська художниця. Під час протестів проти режиму олександра лукашенка два роки тому вона створила серію зображень у стилі народної вишивки – зображувала на них революційні події. Тепер за дизайном художниці Володимиру Зеленському у ательє Indposhiv зробили вишиванку. Вийшла така вдала, що сподобалася польському президенту Анджею Дуді.
BitukMedia поспілкувалося із Руфіною Базловою про те, як помиритися українському та білоруському народу, що чекає лукашенка після падіння режиму путіна і про те, як перевиховувати «зазомбованих» пропагандою людей.
– Руфіно, про що для вас особисто ця війна, яка почалася 24 лютого?
– Якщо говорити глобально, це війна цивілізованого світу і світу автократії і диктатури. І звісно, я вважаю, що без перемоги України не може бути вільної Білорусі.
– Зараз через війну багато українців сердяться на білорусів, бо вважають їх співучасниками. Як вважаєте, після війни наші два народи помиряться?
– Перш за все, скажу, що я жодним чином не засуджую українців за те, що у них така позиція. Українці мають право на це. І я розумію, що нічого не можу в цьому змінити, бо ракети летять – і це факт. Але є українці, які знають про ситуацію, яка склалася із 2020 року, і розуміють, чому з Білорусі летять ракети.
Щодо того, помиримося ми чи ні, то я вважаю, що так. Питання лише в тому, скільки часу треба на те, щоб це відбулося. Я вважаю, що білорусам треба зараз активно підтримувати українців, допомагати – це основне. Після війни білоруси, як і мешканців усіх інших сусідніх країн, поїдуть відбудовувати Україну.
– Як думаєте, після того, як режим путіна впаде, Лукашенко спробує домовитися?
– Та він уже намагається. Зважаючи на його цинічне привітання з Днем Незалежності. Він такий. Але у нічого не вийде.
Але якщо багато українців навіть уже після 2020 року дивилися на Лукашенка як на господарника і любили його, то думаю, зараз погляди у багатьох змінилися.
– Після падіння режиму путіна буде черговий майдан, який знесе Лукашенка?
– Можливо. Без підтримки путіна у лукашенка взагалі нема шансів. Якщо паде один режим, паде й інший. Принаймні, у це хочеться вірити.
Білоруські опозиційні демократичні сили створили зараз власний Кабмін – щоб на випадок «майдану» в Білорусі була готова структура. Там є і міністр збройних сил. Тож наші політичні лідери готуються.
– Під час «майдану» у Білорусі ви мені сказали, що орнамент вишиванки – це код нації. Скажіть, чи не думали ви про кооперацію із українськими митцями? І що б ви запропонували зі свого боку?
– Поки що ні, не думала. Я не настільки добре знаю етнографію українського орнаменту, тому мені треба допомога в цьому. А взагалі це міг би бути діалог між символами.
Але я поясню, чим є взагалі мої робити – це сучасні піктограми на візуальній основі білоруських орнаментів. Тобто це не традиційна символіка, хоча сама ідея розповідати історії за допомогою орнаменту лишилася.
Я б зі свого боку зобразила білоруських добровольців, які зараз воюють в Україні. А також волонтерів, які допомагають і рельсових партизанів у Білорусі. Людей, які максимально підтримували Україну у важкий час.
Я уже робила мотиви за української війни – зображувала Маріуполь, Зміїний острів, воїнів, загиблих і кремлівську пропаганду.
Я захоплююся і схиляюся перед силою та сміливістю всіх, хто зараз воює за Україну. Я створила схему для вишивання – на ній зображений воїн, який захищає українську землю. Я виклала її у вільний доступ, аби бажаючі могли зробити вишивку та надіслати її військовим на передову.
– Як я розумію, ви зараз перебуваєте у Чехії. Як місцева творча «тусовка» реагує на події в Україні?
– Так, я зараз у Чехії. Працюю над проектом, присвяченим білоруським політичним в’язням. Тут Україну дуже підтримують, аукціонні будинки проводили продажі, художники самостійно продавали свої роботи. Поліграфії друкували продукцію, яка підтримувала Україну.
– Вам відомі настрої простого населення Білорусі? Вони підтримують цю війну чи ні? І яка їхня мотивація?
– Нажаль, є люди, яка підтримують. Це не мої знайомі, але друзі таких людей бачать. Мотивації нема, та ж сама ситуація, що і в росії – промиті пропагандою і телевізором мізки.
– Який ви бачите спосіб боротися з пропагандою? Можливо, нам бракує чогось креативного, аби перемкнути фокус сприйняття?
– Художнє мистецтво тут навряд допоможе. Головне – весь час тримати другий порядок денний, доносити альтернативну інформацію. Бо якщо ми замовкнемо, то лишиться лише одна версія.
Однозначно треба зачіпати ниточки, які зачіпають людей особисто. Говорити не загальними фразами і не залякувати – «от, подивися, що сталося в Бучі». Треба знаходити підхід саме до особистого уявлення. Щоб людина могла приміряти це на себе і оцінити. Треба розмовляти з людьми.
Якщо брати фільми, то краще працює, коли показується історія однієї людини. Наприклад, це могла б бути документальна стрічка. У людини таким чином з’являється емпатія, він співпереживає головному герою і переосмислює свої погляди.
– Як ви думаєте, що буде головною проблемою в наших країнах після падіння режиму путіна?
– Головне – зберегти єдність. Бо особливо в Україні зараз усі тримаються разом і йдуть до однієї цілі. Найскладніше буде, щоб це не подробилося і не посипалося. Аби знову всі не пересварилися.