Звільнення Криму стане пусковим механізмом руйнівних процесів у росії

Найбільша стратегічна помилка росії за півроку війни  – вони не врахували той факт, що Україна може бути суб’єктною. Фактично вони стали жертвою власної пропаганди. Зараз, розуміючи нас краще, вони стають для нас більш небезпечними, бо стають більш ефективними. Після того, як Україна почала ефективно застосовувати артилерію, росіяни почали менше концентрувати склади із боєприпасами. Росіяни теж вчаться. Але разом з тим, росіяни стають більш ослабленими.

Розуміючи нас краще, росіяни стають більш небезпечними

Із останніх дій української влади видно, що будь-який варіант перемир’я без повного звільнення окупованих територій буде кроком до поразки. Тож стратегічні обмеження і рамкові умови Офіс президента бачить дуже добре. Ми не можемо вносити зміни у Конституції України під російським тиском чи на вимогу їхніх маріонеткових так званих «республік». Ми не можемо йти на компроміси стосовно втрати територій, ми не можемо подарувати росіянам оперативну паузу для того, щоб вони «підкріпилися». Ці умови і громадянське суспільство, і політична влада бачать однаково. Це дуже рідкісна ситуація для України, коли між ними є повна синхронність у важливих безпекових питаннях.

З російської точки зору, перемогою України у війні буде вважатися відновлення контролю над Кримом і вихід на кордони 1991 року. Але я особисто намагаюся не ставити собі певних дедлайнів щодо цього. Бо це призводить до очікувань, які у разі невиправдання будуть дуже болісними.

Але відновлення територіальної цілісності України не є закінченням боротьби за її незалежність. Росія ще становитиме загрозу протягом тривалого часу.

«Звільнення» Москви українською армією виглядає як фантастичний сценарій

Нашою перемогою буде ситуація, при якій росія як імперія буде вразливою. Це означає, що точно мусить бути відновлений контроль над Кримом – тому що саме це є індикатором для росії. І саме це, скоріш за все, буде пусковим механізмом для внутрішніх процесів пошуку винного і боротьби за владу. Регіональні еліти можуть почати брати більше влади у свої руки, можуть бути розколи у владній еліті.

Цей процес може тягнутися десятиліттями. Ми не розуміємо, хто буде наступником путіна – чи більш демократичні, чи більш реваншистські імперські сили. Я припускаю, що ми можемо навіть не знати імен тих людей, які вийдуть на сцену в головних ролях буквально через рік чи два. Найближче коло путіна – це люди, яких він знає 30-40 років. Як тільки ця влада ослабне, відбудеться прорив замкненого середовища і з’являться геть нові люди.

Ми повинні працювати над ослабленням росії аж до її розпаду. Але можливий і такий сценарій, що із федерації виокремиться лише одна територія. Або що відбудеться розкол еліт і як наслідок різко зміниться політичний курс. Але зараз забагато змінних, аби про це говорити. Після завершення війни буде етап, коли треба бути готовим до будь-якого повороту всередині росії.

Чи повинна долучитися українська армія до розпаду росії? Мені здається, що на час закінчення війни у суспільстві існуватиме певний консенсус, що не повинна.  Ми часто досить помилково розглядаємо нинішню українсько-російську війну в контексті Другої світової війни. Це передбачає «визволення» російської території за аналогією з тим, як була визволена Німеччина від нацистів. Мені здається, нам скорше потрібно говорити про сценарій Першої світової. Я не думаю, що ми можемо реалістично говорити, що українська армія буде «звільняти» Рязань чи заходити до Москви. Мені це виглядає як фантастичний сценарій.

Нинішня війна –  історичного масштабу і ми мусимо її витримати

Питання, які стоїть перед Україною, – не лише закінчити війну, звільнивши усю територію, а й щоб не дати росії в майбутньому повернутися до імперського порядку денного.

У конфліктології є один підхід, який є запобіжником для конфліктів. Це коли ціна конфлікту є вищою за можливі переваги, які він дає. Тобто, якщо Україна стане на стільки сильною, що росії буде невигідно в будь-який момент нападати, це буде одним із запобіжників. Це означає, що нам треба бути озброєними і мати сильну армію.

Нинішня війна – це війна історичного масштабу. І чи триватиме вона місяць, рік чи два роки, ми мусимо її витримати. Тому що альтернатива – це фізична загибель усіх, хто ризикнув бути суб’єктним. І ми просто не маємо тут іншого виходу. Ми з кожним днем стаємо  спроможнішими виграти війну. Нас озброюють. Україна вперше за тривалий час має ініціативу на полі бою.

Ми повинні працювати над ослабленням росії аж до її розпаду

Після війни я очікую глибокої і серйозної дискусії в українському суспільстві. В екстремальних формах вона буде отримувати вигляд скандалів. Але я не бачу сенсу концентруватися на екстремумі. Бо суспільство насправді роз’єднують не конфлікти в соцмережах, а набагато фундаментальніші проблеми. Наприклад, закритість соціальних ліфтів, брак безпеки, дискримінація за якоюсь із суттєвих ознак ідентичності.

Після перемоги важливо буде зберегти демократію, посилити інститути системи стримувань і противаг. Переконатися, що ми будуємо вільну ринкову економіку. І зробити зусилля, щоб почати виходити із історичної травми.

Ми маємо накопичений травматичний досвід за останні 100 років – втрата незалежності, Голодомор, Друга світова, репресії, Чорнобиль і війна з росією. Я думаю, що перемога у війні значною мірою здійснить прорив у виході із нашої історичної травми. Але мені здається, що це набагато складніші процеси, пов’язані зі зміною освіти, виховання, регулювання медійного і культурного середовища тощо. Це ключові речі. І вони будуть приходити до нас «пакетом» із просуванням до євроінтеграції і вимогами до членства в НАТО.

Проголошення незалежності україни було реакцією на смертельну небезпеку

Україна проголосила незалежність 31 рік тому як реакцію на смертельну загрозу – і про це вказано у самому Акті. І через такі умови тих подій державні інститути, які ми формуємо, відстають від суспільних потреб. І через це у нас постійно є відчуття, що суспільство уже зробило крок вперед, а політичний сектор не встигає. Я думаю, що так буде до того часу, поки інститути не синхронізуються із суспільними потребами.

Скоріше за все, ми дійдемо до формулювання нового суспільного договору і вже під нього почнемо вибудовувати систему інститутів. Цьому може завадити євроінтеграція, яка запропонує своє меню. Але я припускаю, що ми дійдемо до якогось компромісу у цьому питанні.

Із позитивного – я думаю, що ми вже пройшли той етап, коли олігархія була всесильною. При тому українські олігархи не дуже вправні бізнесмени – їхні доходи зростають, а капітал лишається на рівні, на якому був 20 років тому. За цей період встигло підрости і зміцніти зовсім інше середовище бізнесу. Україна відкрилася для міжнародних інвестицій, стала частиною міжнародних торгівельних угод. І мені здається, що з кожним наступним роком частка олігархії в українській економіці і політиці буде зменшуватися. А разом з цим буду змінювати правила гри.

Ми пройшли етап, коли олігархія була всесильною. Війна прискорила тенденції, які вже мали місце

Після війни олігархи вигулькнуть, але у дуже ослабленому стані. Подивіться, що сталося із промисловим поясом. І вони матимуть менше можливостей, ніж вони мали досі. Війна прискорила тенденції, які уже були.  

Після війни в Україні на передній план вийдуть нові люди. Думаю, що вони будуть із громадського суспільства і бізнесу. Ще одне місце, де почали підростати таланти – це місцеве самоврядування. Взагалі, я думаю, що політична конкуренція в Україні збережеться – і це хороші новини. . Найважливіше, що українська політична культура допускає, що нові люди можуть з’являтися у політиці на запит на оновлення.

Але в усьому цьому є один важливий момент. І нам треба його враховувати, розбудовуючи нашу державу після перемоги. До того часу, допоки не зміниться природа російської державності, будь-який ресурс, які росіяни мають, може бути спрямований проти нас.