Єдиний білий: історія українця, який подорожує Африкою

«Акуна матата», – каже Вова. Я усміхаюся, а він додає: «Це абсолютно нормальний вислів: «Немає проблем», «No problem». А ми думаємо, що це фраза з мультику».

Півроку тому Володимир Демченко поїхав з України з метою перетнути Африку з півночі на південь. Його подорож називається «Мам, я їду в Африку». Зараз він живе в сьомій країні – Танзанії, попереду ще три. У місті Мванза Вова живе вже п’ять тижнів абсолютно звичним життям, як він говорить. Проте, кожен день – це подорож.

Наприклад, Вова розповів, що в Африці 1280 мов у 54 країнах. У Кенії, Уганді, Руанді ідеально говорять англійською. А в Танзанії англійською не надто говорять – бережуть суахілі як рідну мову.

Чим Україна схожа з Африкою? Чому потрібно їхати на цей материк, якщо хочеш стати популярним? Як ставляться в Африці до білих, а також чому студентів замість університетів потрібно відправляти в подорожі – Володимир розповів спеціально для BitukMedia.

«А в Африку, виявляється, люди побоюються їздити»

Як виникла ідея цієї поїздки і чому саме Африка?

Це все організували я і Катя Мізіна. Ми задумали зустрітися 1 грудня в Каїрі. Туди нас приїхало четверо, і п’яту дівчину зустріли в Єгипті. Але на тепер нас залишилося знову двоє, решта пороз’їжджалися.

Є люди, які збирають пластикові літачки, і в них ніхто не запитує, чому він надумав це робити. Мені подобається бути в дорозі. Навіть іти по вулиці просто – класно. Я з дитинства читав багато книжок, був романтизованою дитиною і завжди мріяв подорожувати і це все побачити. З дитинства я з батьками подорожував автостопом, до бабусі ми їхали попутками. І мені це дуже подобалося більше, ніж автобусом – люди змінюються, якісь пригоди…

Ідея навколосвітньої подорожі існує з юнацтва. Але з часом вона трансформувалася. Я навіть збирався поїхати по світу автостопом, не купуючи квитків. Думав їхати в Азію, в Індію. Але туди стільки людей подорожує автостопом, що це вже не виклик. А в Африку, виявляється, люди побоюються їздити.

Я собі вигадав, що Африка може бути прекрасним першим етапом в здійсненні мрії навколосвітньої подорожі. У 2016 році я особисто познайомився з режисером Леонідом Кантором. У нього теж нереалізована мрія була – проїхати через усю Африку. Але так сталося, що він не здійснив свою мрію. А Катя Мізіна була в темі Африки, і було чітко зрозуміло, що вона поїде. Насправді, охочих було близько десятка. А потім шукали причину відмовитися. Зараз ми з Катею розділилися, бо в нас різні темпоритми і стилі подорожування.

Скільки для цього потрібно коштів?

Це зовсім питання не до мене. Я навмання все зібрав. Монтував фільми і за два останні проєкти забрав гроші: скільки було – усе взяв і поїхав. Я людина, яка хапається за відчуття, і за цими відчуттями йде. Хоча, як не дивно, я планував маршрут, за яким їхатиму, і в нашій подорожі єдиний мій маршрут справдився, навіть враховуючи коронавірус. Плани інших не спрацювали.

Щодо коронавірусу: яка ситуація із цим в Африці?

У Танзанії немає жодного карантину. До сотні офіційно заражених, кордони відкриті, транспорт працює, люди три дні тому почали масово носити маски. Ми абсолютно в релаксових умовах, я можу спокійно вийти на вулицю, прогулятися селом.

Так не всюди. У Кенії комендантська година, люди сидять закриті вдома, їх ганяють не штрафами, а палками і батогами. У Нігерії взагалі 16 чоловік померло від коронавірусу, а 18 вони забили палками, зганяючи на карантин. Танзанія неймовірно мирна країна. І найжахливіше, що мене тут може чекати, це якісь неосвічені місцеві кричатимуть на мене: «Корона!» (маючи на увазі, що вірус привезли туристи). Я їм відповідаю таку ж саму нісенітницю: «Ебола».

«Щоразу ловлю себе на думці, що ми – африканці у своєму розумінні життя»

Скільки ви вже об’їхали африканських країн?

Сім: Єгипет, Судан, Ефіопію, Кенію, Уганду, Руанду і Танзанію. Ще залишається Замбія, Намібія і ПАР.

Чи вони дуже між собою відрізняються?

О, так. Кожна країна відрізняється від інших. Мені важко сказати, у якій найбільше сподобалося, але, напевно, це була Уганда (до того, як там стався коронавірус). Там повний релакс, а Кампала, столиця Уганди – своєрідний Амстердам Африки. Там двіж нон-стоп, паті, бари, клуби, музика. Люди себе почувають розслаблено і на позитиві.

А чи ти був в місцях, де немає цивілізації?

Я був на заході Уганди. Жив там чотири дні в селі над великим озером – неймовірно гарна природа. Але люди – початок 20 століття за розвитком. Ні електрики, нічого. З ними немає сенсу говорити, бо щойно вони бачать білого – і одразу просять грошей. 90% людей знають два слова англійською – «good morning» і «money».

Там немає жодної цивілізації. Наприклад, порція вуличної їжі – вони смажать картоплю з капустою – коштує 1000 шилінгів (близько 7 гривень). Але вони тобі кажуть: 3000 шилінгів. Там, де люди стикаються менше одне з одним і немає цивілізації – це дикість.

Насправді, я і в Україні знаю такі місця. Україна дуже подібна до Африки.

Справді?

Більше, ніж ти думаєш. Я щоразу ловлю себе на думці, що ми – африканці у своєму розумінні життя. А ще, наприклад, на ринках овочі точнісінько такі, як у нас – картопля, капуста, буряк, помідори. Лише гіршої якості. Фрукти дуже відрізняються. У них немає ягід, яблук, груш, зате є ананаси і банани.

Але що там робиться у людей в головах (зітхає)… Їхній природній розвиток суспільства був порушений штучно, бо їх поневолили. Їм штучно насадили моделі економіки, які їм не властиві, і вони не знають, як із ними впоратися. Замість того, щоб розвиватися нормально, вони взяли ті моделі, які їм нав’язали колонізатори. Для дорослого двометрового чоловіка з руками і ногами абсолютно нормально просити у мене поїсти. У середньому в мене просять гроші 5-6 разів на день. І це роблять чоловіки, які не бачать у цьому нічого поганого.

І звідси, з відстані, я це бачу в українцях. Ми дуже погано мислимо самостійно в плані державотворення.

Вони тут не мислять державою. Це трапляється лише в такому випадку, коли вони говорять: «Ось ми Уганда, а не Нігерія. Ми Уганда – ми кращі». Ось і все. А те, що між ними всього 25 км різниці і ніхто не може сказати: «Я угандієць, виріс на озері Вікторія, мої предки були банту…»

Я знаю краще їхню історію, ніж вони. Їхні пізнання історії закінчуються тим, що вони були колонізовані європейцями, які тепер, на їхню думку, повинні давати їм гроші.

У нас така сама тема: нас Росія поневолила, через те нам так погано, дайте нам грошей. Я зрозумів, що цього не можна толерувати. До цього потрібно ставитися вороже і навіть агресивно. Мені коли говорять, що Україна – це країна на перетині Європи і Азії, хочеться сказати, що насправді – на перетині Європи і Африки. Ми ще не Європа, але дякувати богу, вже не Африка.

Чи запитують тебе там про Україну? Що ти розповідаєш?

Найчастіше про Україну зі мною говорять у такому контексті: «О, ти з України! Україна – це в Європі, візьми мене з собою! У мене мрія життя – поїхати в Україну». Дівчата просять взяти їх заміж, щоб поїхати в Україну.

У мене є стандартна відповідь і фотографії: «Ось ті самі люди, ось базари, ось ті самі дороги, як в Африці. Тільки ось, дивіться – оце зима». Вони тут живуть в кибитках – намета розклав і живи цілий рік. А в Україні потрібно будувати чи знімати житло, платити за опалення.

В Ефіопії один хлопець сказав мені після цих розповідей: «Нащо ви руйнуєте мою мрію, я все життя мріяв поїхати в Європу». Вони не розуміють, що в Європі їх ніхто не чекає.

І це ще одна спільна риса з українцями, які кажуть: «Я мрію поїхати в США і житиму там радісно». Але якщо серйозно: «Кому ти здався в США? Що ти там можеш зробити такого чи запропонувати, чого не можеш зробити вдома? Якщо ти тут не можеш бути успішним, з чого ти взяв, що в США таким станеш?»

«Африка – хороше тренування, якщо ти хочеш стати відомим і отримати славу»

Які найяскравіші відкриття ти для себе зробив в Африці?

Для мене після подорожі в Африку расизм став абсолютно неприродним. Всі люди поєднані спільними речами. Коли дитина в Африці падає, вона так само плаче і дивиться де мама, як і українська дитина, яку мама так само бере на руки і заспокоює. Тут люди тому самому радіють, від того самого плачуть.

Але я настільки гостро відчув, що таке невихована, неосвічена людина, тупа в плані світогляду. Це не через те, що в Африці чорні і вони тупі. Тут значно гірше з освітою. Вони справді думають, що чорні кращі за білих. Білі для них – це розсадники зарази. Усі венеричні хвороби в Африку принесли білі. Усі економічні проблеми принесли білі. У них не було економіки – не було економічних проблем.

Але тупі люди в Європі думають, що Африка – це Ебола, якої  тут уже немає кілька років. А тупі люди в Африці кажуть, що «білі – це корона». Яка між ними різниця? Це просто погане виховання. В Африці тотальний шовінізм і несприйняття інакшості. Більш нещасних людей, ніж альбіноси в Африці, я не бачив.

А ще я зрозумів, що там, де розвинена мультикультура, життя краще. В Уганді повна біднота, у порівнянні з Танзанією, але Кампала – мультикультурне, розвинене місто, де кожен може знайти собі роботу, шанс у житті. Там знають, що «існують різні культури, різні нації, які приїжджають і можуть щось дати нам, а ми їм».

Судячи з твоїх постів, тебе сприймають як «свого». Як проходить там буденне життя серед місцевих?

Мене не можна розглядати як системний і загальний приклад. Я спілкуюся з усіма. Білі туристи зазвичай дуже противні: вони приїжджають сюди і роблять такі обличчя, ніби в них болить шлунок, ходять і чекають, що їх з усіх боків надурять.

Насправді, тут рівень комунікації за день зашкалює. Африка – хороше тренування, якщо ти хочеш стати відомим і здобути слави. Поїдь спочатку, поживи тут кілька місяців і зрозумій, що таке слава, коли кожен хоче бути твоїм другом, заговорити з тобою, узяти твій телефон, зустрітися.

Є два шляхи вирішення цієї історії: повністю урізати спілкування – або комунікувати. Я часто чую тут фразу: «Ти не мзунгу (не білий)», бо завів дружбу з багатьма людьми. Європейці такі контакти вирішують відкупом грошима, а я – по-своєму.

Уяви, якщо в тебе шість разів на день проситимуть гроші: «Купи мені шаурму, я так хочу їсти, купи мені шаурму, ну купи, купи мені шаурму», – і це роблять здоровенні мужики, більші за мене. І я багатьом пояснюю, мовляв, чи не соромно вам просити. Я коли вмикаю агресора, то вони втікають. Якщо на них підвищити голос, у них зовсім змінюються очі, вони замовкають і слухають, що білий скаже. Це в них на генетичному рівні. Хоча насправді вони всі ставляться дуже по-дружньому.

Небезпеки, окрім як у Нейробі, я не відчував ніде. Дружні, але дуже специфічні стосунки. Ніхто ніколи не зробить жодної послуги безкоштовно. Наприклад, на вокзалі запитаєш, де туалет, тебе відведуть, але обов’язково попросять грошей.

Минулого тижня я бігав і випадково впав. Усе порозліталося. Я піднявся, все позбирав і бачу, як хлопець підіймає мій телефон. Я беру в нього телефон і чую, як люди навколо починають кричати. Повертаюся, а цей хлопець каже: «Give me two thousand» (близько 20 грн, але якщо конвертувати, то це вийде обід у «Пузатій хаті»), за те, що він подав мені телефон.

«Людину людиною робить відчуття власної гідності»

Де ти живеш там?

По каучсерфінгу. Склалася унікальна ситуація. Місцеві хлопці-танзанійці працюють на українців. У нас заборонили ігрові автомати і казино, і якийсь власник цього «добра» перевіз усе в Танзанію і оформив тут. Я живу з хлопцем, якого звуть Харісон. Він сам із племені масаї.

Масаї – це унікальне явище: вони, на відміну від усіх африканців, мають власну гідність. Людину ж людиною робить відчуття власної гідності. Це відчуття дуже потрібне для того, щоб не дати хабара, не стати перед чиновником на коліна. Масаї ніколи не попросять грошей, вони завжди при ділі. А все тому, що в кожного масаї є мачете. Це їхня культурна ознака.

Коли почався карантин у Кенії, де творилося щось дурне – поліція палками зганяла людей, є відео, де масаї тримається за мачете і говорить поліцейському: «У мене три жінки і вісім дітей, зупини мене».

Ось і Харісон зовсім інакший. Я живу в них уже п’ять тижнів.  Вирішив зупинитися тут, бо не було зрозуміло, що буде з кордонами.

Далі я думаю рухатися в Замбію. У кожній країні я живу по каучсерфінгу. Я не маю грошей на орендоване житло. Зараз квиток у Франкфурт коштує дорожче на 500 доларів, ніж весь бюджет моєї подорожі.

За що ти там живеш?

За дві тисячі доларів, які мав із собою.

Яка в тебе найцікавіша пригода?

Навіть не знаю, їх було багато. Але, наприклад, цікаво було, коли я опинився в Уганді, а президент сказав, що європейці – це джерело коронавірусу та всіх болячок, і всі почали хейтити європейців. Завтра Уганду закривають, а я на кордоні, і через три дні в мене починається танзанійська віза. Насправді, кордону не існує, але мені потрібен штамп. Я вирвався в останній день, це було прикольно.

Першого вечора в Судані нас заарештували, бо ми випадково зайшли на територію незаконного золотовидобутку. Десята вечора, четверо дівчат, я  один, нас закрили в тісний контейнер. Годину нас протримали, ситуація була напружена, величезний натовп оточив машину. Але закінчилося це добре.

Тут кожен день пригода. Ось ти підеш на ринок – і це звично, а я піду на ринок у Мванзі. Я тут єдиний білий чоловік. Востаннє я бачив білих людей 20 березня – і то це були азійці. 

Зараз я поїду на берег озера Вікторія… Берег озера Вікторія вже звучить, як пригода.

Що тобі дала ця подорож?

Я вважаю, що наших школярів, які закінчують школу, замість університету потрібно відправляти у подорожі. У мене була така «хвороба», мовляв, «українці найкращі в світі». Подорожі дуже протвережують, і ти розумієш, що всі люди однакові.

У подорожах ти розумієш, що кожна людина хоче бути щасливою, щоб щасливими були її діти. Кожна дитина, коли впаде – плаче і шукає маму. Кожна людина, коли голодна – просить їсти. Це розуміння просте і складне водночас. Ним дуже маніпулюють. Є люди, які втерли іншим людям, мовляв – ти білий, значить, ти кращий.

Відсутність мандрів – це проблема. Купа людей не виїжджає ніколи за кордон, і вони консерви. Далі райцентру не виїжджали, і їхній світ такий самий, як ареал їхнього існування. Чим більше людей ти зустрічаєш і більше всього бачиш, тим менше шансів, що тобі напарять якусь фігню.

В Африці живуть ті самі люди, просто в інших умовах. Це ти все розумієш, коли бачиш побут і набір тих самих емоцій, які ти бачиш вдома. Треба гнати наших студентів у мандри, бо тільки там вони зрозуміють, що не особливі, що вони просто люди і що кожного навколо треба поважати.